Розділ двадцять четвертий

Вона мусить взяти меч не заради битви, а щоб знайти себе – лише сталь у руці відкриє силу в серці.

– Вітаю вас, маги! Не дивуйтеся, після вчорашнього я змінив про вас думку. Ви всі молодці, дуже добре себе проявили.Фаталь, заблокуєш воду, цілком можеш потрапити на турнір. 

Професор Вардан почав заняття з похвали.Після слів про мою можливу участь хтось у строю почав гидко хихикати. Придивилася – це Лейла, дівчина, з якою обжимався Сем.От гадина, раніше вона не дозволяла собі так відкрито насміхатися. Я виставила руку в її напрямку і, чесно, хотіла підпалити замлю біля її ніг. Просто трохи втихомирити нахабу.Однак магія води образилася на цю невиховану особу і вирішила проявити себе.Сильним напором Лейлу відкинуло на три метри. Вона незграбно опустилася на п’яту точку і була схожа на злу й мокру орейку. 

– Фаталь! Ти що твориш? Два кола по полігону, бігом! 

Професоре, а хто сперечається? Уже біжу. А то мені ця красуня ще зі злості волосся підпалить. На третьому колі мого забігу до мене долучилися решта магів, і ми побігли з перешкодами. 

– Сьогодні відпрацьовуємо бій з ілюзіями і головна ваша зброя – це меч. Учора я побачив, що не всі віртуозно справляються з цією зброєю. Так, Фаталь, що ти хотіла сказати? 

– Професоре, я не люблю меч і не можу його довго тримати. 

– Фаталь, я не запитав, хто що любить! Я окреслив завдання на сьогоднішній день. Взяли зброю і відпрацьовуємо удари! Я підійду до кожного і поясню його мінуси. 

Що за день сьогодні? Зранку не задався. 

– Сьогодні понеділок, і досить скиглити, Фаталь! – Орінські, схоже, теж не в настрої, а я кажу вголос, що думаю. 

Він узяв собі меч і жбурнув у мене інший.Ледве встигла зловити.

– Ходімо, партнере, – він з насмішкою вимовив останнє слово і скривився, – будеш мене ганьбити сьогодні там.  

Сем кивнув у потрібному напрямку, і не чекаючи на мене пішов. 

Робити нічого. Взяла меч і пішла ганьбитися.Мав рацію Сем, я з мечем – жалюгідне видовище. 

Підійшла, стала в позицію для бою, ледве підняла меч і приготувалася до побиття.Орінські якось кровожерливо посміхнувся і заніс свій меч. 

Замахнувся для удару, я ухилилася, але впустила меч. Поки піднімала, він легенько, плоским боком, ляснув мене по м’якому місцю. Я розігнулася і злобно глянула на нього. Знову зайняла позицію, і ситуація повторилася. Після п’ятого разу здали нерви, але, як не дивно, не в мене. 

– Гей, Семі, ти намагаєшся її навчити чи наляскати? – крикнула Лейла. Вона була зі своїм партнером метрів за п’ять від нас. – Не думаю, що вона гідно оцінить такі ігри. Давай поміняємося. Я точно знаю, що робити. 

Я підняла руку в напрямку цієї нахаби і поворухнула пальцями, натякаючи, що можу знову остудити її запал. 

– Тільки спробуй, Фаталь… – вона за секунду опинилася поруч.  

Ого, я теж хочу так швидко бігати. 

– І що ти зробиш? – між нами встав Орінські і закрив своєю спиною мені весь огляд на цю задиру. 

– Семі, ти її захищаєш? – здивувалась Лейла. 

– Вона – мій партнер і за потреби має вміти мене прикрити. А ти заважаєш мені вчити її. Тому так, я її захищаю, і зробіть послугу, залиште свої котячі розбірки на потім, – розлючено відповів Орінські.

– Було б із ким розбиратися, вона мені не суперниця, – махнула хвостом свого ріденького волосся і пішла геть. 

Я стою й дивуюся. Мало того, що він мені й дарма не потрібен, так мене ще й за суперницю не приймають. Кошмар якийсь! Я в паралельному всесвіті? 

– Орінські, ти зовсім збожеволів? Які розбірки? Через тебе? Ні, хлопче, з твоєю зарозумілістю терміново потрібно щось робити. 

– Що тобі потрібно, так це мовчки взяти в руки меч і стати до мене спиною, – в’їдливо сказав Сем. 

Деспот і тиран! Страшно подумати, що буде з королівством, якщо він посяде трон. Я взяла меч і, звісно, стала обличчям до мага.Він мовчки за плечі розвернув мене, тепер я дивилася на порожні трибуни. Одну руку поклав поперек моєї талії і притягнув ближче. Другою рукою взяв мою із затиснутим руків’ям меча і підняв на рівень моїх грудей. Трохи зігнув лікоть. 

– Розслаб зап’ястя, – майже на вухо прошепотів. 

Я почала тремтіти. Мурашки побігли по всьому тілу. 

– Фаталь, я не кусаюся, заспокойся, – ще тихіше прошепотів.  

Його дихання трохи збилося, в голосі з’явилася хрипота. 

Мозок плавиться, тіло зрадницьки тремтить. Місце під його рукою на животі поколює. Хочеться і притиснутися щільніше, і відійти метрів на сто. І де моя вередлива вода, коли вона так потрібна? Чому з тим, хто дорогий серцю, вона проявляється, а з тим, до кого тягнеться тіло, вона мовчить? 

– На вдиху замахнулася, – ще щільніше притискається Сем і піднімає наші руки, – на видиху б’єш в ціль, – викидає різко вперед наші руки з мечем. 

Я видихнула. Виявляється, весь цей час не дихала. 

– На сьогодні досить. Усім відпочивати! – крикнув професор Вардан. 

– Відійди від мене і більше не торкайся. У мене є хлопець! – розвернулася і суворо подивилась на нього. 

Він теж дивиться прямо в очі. Наші такі дуелі поглядами нікого не дивують. Усі вже звикли, і маги спокійно проходять повз. 

– Хлопець, значить? Лейло, – так само не відводячи від мене очей, – я зайду до тебе сьогодні. 

– Чудово, Семі, з нетерпінням чекатиму! 

Лейла побігла в роздягальню, швидше за всіх. У мене чомусь стиснуло в грудях. Дуже схоже на ревнощі. Звідки вони? Я ж його терпіти не можу! Яка мені різниця, в чиєму ліжку він буде сьогодні? Поки не сказала зайвого, час іти. 

Швидко попрямувала в роздягальню.

– Стояти! Ти залишишся! Ми ще не закінчили тренування, – крикнув мені навздогін Орінські. 

– Ага, зараз, тільки сходжу губки підфарбую! – не обертаючись і не зменшуючи швидкості, відповіла йому. – Ти можеш залишатися, а мене хлопець чекає. 

Сподіваюся! Давай, Лірою,не підведи. Де тебе демони носять? 

– Я сказав, ми ще залишаємося! – схопив за руку і розвернув до себе.