Розділ двадцять другий

Бал завершився, лише тіні кружляють.

Свічки догорають, мов спогади.

Збожеволіти! Він знову це робить! Я одночасно спробувала відштовхнути його і закричати. Відкрила рота, і це дозволило Сему поглибити поцілунок. Його язик торкнувся мого і мене накрило хвилею жару. Емоції вирували. Я немов провалилася і злетіла одночасно. 

Моя рука лягла йому на потилицю, і я відповіла на поцілунок. Несміливо, виключно на інстинктах. Орінські видав незрозумілий звук – чи то стогін, чи то рик – і посилив поцілунок. Його руки жили окремим життям.Здавалося, вони були скрізь. Дісталися до моїх сідниць і він підняв мене, щоб йому було зручніше. 

Сукня заважала мені обхопити його ногами, не вистачало повітря. В голові крутилася нав’язлива думка: “Якого демона ми творимо?” 

Мабуть, ця ж думка промайнула і в Сема.Він різко зупинився, відпустив мене і відійшов на кілька кроків. 

Мене злегка трясло. Губи горять, щоки теж, мозок плавиться, серце вистрибує. Я прикрила очі рукою, намагаючись заспокоїтися. 

– Фаталь, якого демона ми творимо? Ти що у своєї подружки випросила приворотне зілля і на мені випробування проводиш? 

Що?! 

– Ти зовсім хворий? Лікарі в іншому крилі будівлі. Зазирни до них, ідіоте! 

– Припини мене ображати! – знову наблизився впритул. 

– Відійди від мене! Ти поліз до мене з поцілунками і з цим, – я незграбно зобразила, як він торкався мене, – і я винна?

Ми невідривно дивилися одне одному в очі, наповнюючись люттю і чимось ще. Що це за почуття, я поки що не розумію, але дуже схоже на пристрасть. Кошмар! Треба йти, інакше нароблю дурниць. 

У цей момент ми почули дівочий крик із бального залу, потім ще один і ще. У залі піднявся шум. Ми побігли туди. 

Орінські відчинив двері. У мене з’явилося відчуття, що ми потрапили в інший світ.Дуже поганий світ, нижчий, моторошний. 

Усе рухалось. Студенти бігали й кричали.Старші використовували магію своїх стихій.Відьми діставали зі свого вбрання пляшечки з зіллям. Ельфи і дроу з професорами були біля розриву і намагалися його закрити. 

З розриву матерії нашого світу виходили, вилітали, виповзали, вибігали і вистрибували демони. 

Деякі студенти були поранені. Кров на білих сукнях і на крижаних столах. 

– Не відходь від мене! – крикнув Орінськиі і закликав батіг. 

– Не вказуй мені!

– Ти – мій партнер і повинна бути поруч у бою. Не біси мене, Фаталь! – гаркнув і кинувся в бій. 

– Та щоб тебе! – вилаялася, закликала батіг і побігла за ним. 

Ми билися з демонами тільки за допомогою батогів. Іншої зброї в нас немає. Я шукала поглядом Аннабет і Дарка. 

– Фаталь, - хльоснув у мене перед обличчям демона Сем, – годі витати в хмарах! 

– Я намагаюся побачити друзів. Гей, Корі, - крикнула одному з магів землі. Він був найближче до виходу, – збігай по мечі. 

Він вибіг із залу і повернувся за лічені хвилини зі зброєю. Почав свистіти і кидати мечі магам вогню. Орінські зловив свій на льоту. Одразу вразив свого демона і взявся за іншого. 

Мій противник не хотів здаватися. Я хльоснула батогом і обвила його шию.Натягнула сильніше і додала магії.Намагалася душити, але він виявився надто живучим. Тоді я дотягнулася до столика і схопила виделку, запалила магією і встромила йому в око. Гидота яка!Допомогло, демон переможений.

Повернулася в пошуках наступної жертви і нарешті побачила друзів. Дарк був біля розриву, і з його рук струменіла магія. Моя відважна Аннабет боролася з демоном.Вона методично діставала з-за пояса якісь пляшечки і жбурляла демоняці в пащу. Той корчився, чхав, стогнав, але дохнути відмовлявся. Останню пляшечку подруга дістала з декольте і з криком: “Здохни, гаде” запустила йому в око. Демона розірвало на шмаття. 

Бет почала виділяти чорний дим, і Лео одразу відреагував. Огорнув її собою, як ковдрою, і відтіснив до виходу. 

Я трохи заспокоїлася і повернулася до своїх ворогів. Дуже вчасно. На мене повз один і стрибав другий демон. 

В одній руці батіг, в іншій – вогняна сфера.Потанцюємо, гади? Одного вклала сама, з другим допоміг Орінські. Останньої миті я побачила, як переді мною промайнула сталь. Демон був у стрибку. Меч Сема вкрився вогнем і поділив демона навпіл. 

Ми озирнулися по обох боках. Усе закінчилося. Демони переможені, розрив залатали. Орінські підійшов і різко притягнув до себе. Я обійняла у відповідь, намагаючись заспокоїти дихання. Від стресу тремтіли руки й ноги. Він погладив мене по спині кілька разів. 

Поруч стояли студенти і здивовано витріщалися на нас. При цьому здивування у них викликала не поява демонів, а наші обійми на очах у всіх. 

Звісно, дивина! Непримиренні вороги, і раптом такі ніжності. 

– Ем... молодець, партнере, – він відсторонився і ніяково поплескав мене по голові, як дитину, – добре впоралася. Треба допомогти пораненим. 

І швидко пішов. Я хвилину постояла, оговтуючись, і теж поспішила на допомогу. 

Поранених було багато. Воно й зрозуміло – студенти не були готові до такого. Багато хто взагалі погано володіє своєю магією і захищатися не навчений. Як це сталося?Випадковість? Чи знову послідовник? Чи новий божевільний? 

Усім надали першу допомогу, відправили до лікарів. Деяких на місці лікували наші відьми. Бет уже оговталася і теж допомагала. Дарк ходив залом і перевіряв матерію на міцність. 

– Ходімо, я проведу вас до кімнати, - запропонував Дарк, коли майже всі розійшлися. 

– Ті, у тебе кров на сукні. Ти поранена? – розхвилювалася подруга. 

– Це не моя, заспокойся! Сукню шкода. Вона мені так подобалася. 

Сумні, повернулися до себе, по черзі сходили в душ, випили заспокійливого зілля і лягли спати. 

Так, свято запам’ятається надовго.