Розділ дев'ятнадцятий

Погляди ніжні, розмова легка,

Рука до руки, і серце тіка.

Усе було, як у мріях весни,

До миті… до тієї самої миті.

Насилу дісталася своєї кімнати. Скоро Дерек з’явиться, а я ще не готова. 

– Дорогенька, вас що, на тренуванні Вардан у фарбу обличчями вмочав? – привітання в стилі Лео. 

– Лео, благаю, зараз не до твоїх підколів. Бет, дай мазь, будь ласка! Мені треба в душ, і так спізнююся. 

– Не хочеш пояснити, що відбувається? Лео має рацію, тебе немов головою у фарбу занурювали. Чому така червона і зла? – подруга простягнула мені мазь і чекала відповіді. 

– Давай після побачення, якщо ти ще не будеш спати. 

Вона кивнула, погоджуючись, і відпустила мене у ванну. Часу на роздуми в мене немає. Подумаю про все пізніше.  

Змила з себе пил після тренування та збентеження від того, що сталося.  

Обробила рани, нанесла мазь і пов’язки.Висушила волосся за допомогою магії, дякую Кариссі, що вода не втрутилася.Збігала, обмотана рушником, до гардеробної за сукнею. Оцінила себе в дзеркалі, дуже вчасно, бо Дерек уже стукав у наші двері. 

– Треба ж, які ми сьогодні ввічливі! Зазвичай без стуку і запрошення, – бурчав наш невгамовний дух. 

Лірой не звернув уваги на знущання, поцілував мене в щоку. Взяв за руку та повів з кімнати. Привів до себе і посадив за сервірований на двох столик у центрі вітальні. 

У Дерека окремі апартаменти. Вони менші, ніж у нас із Бет. Всього три кімнати: спальня, вітальня і ванна. У нас ще є кабінет і гардеробна. І площа кімнат у нього менша.Хлопці зазвичай воліють селитися окремо, рідко удвох. Дівчата, навпаки, хочуть жити по двоє або троє. З подругами веселіше. Я не уявляю, що б робила вечорами без Аннабет.Дерек постарався, створюючи романтичну атмосферу. Столик вкритий гарною скатертиною. Посуд для сервірування обрано відповідно до страв. Свічки в гарних свічниках і квіти у вазі з мого боку столика. 

Освітлення в кімнаті приглушене.

– Не вистачає тільки скрипаля, який виконує живу музику. 

– Ти думаєш? Хм… зараз організую. 

Що? Я сказала це вголос. Отакої! 

– Дереку, стій! – зловила його за руку. – Не варто, правда, і так усе добре, навіть занадто. 

– Добре, повірю тобі на слово. Леді Тіано, сьогодні у нас в меню Ваш улюблений салат зі свіжого листя з яйцем орейки та лісовими грибами. Рубане м'ясо сазана зі шматочками підсмаженої картоплі та грибний соус. Вина?

Він, не чекаючи відповіді, розлив вино по келихах і зайняв місце навпроти. Я підняла свій келих, Дерек свій і виголосив тост. 

– За нас!

– За нас! – відповіла тим самим.

Випили трохи і ненадовго замовкли, куштуючи, що нам приготували місцеві кухарі. Дуже смачно! Сазан соковитий, картопля хрустка, соус у міру пряний. Листя салату свіже, немов щойно з грядки, яйце красиво нарізане. Орейка – це одомашнений птах. Яйця несе дрібні, але дуже смачні, а для м'ясних страв не годиться, занадто жорстке м'ясо. 

– Як твої тренування? Уже готова до турніру? 

– Жартуєш? Я навіть не подавала заявку на участь. Професор Вардан мене на сміх підніме. Моя магія води занадто нестабільна. Вона не дасть мені гідно виступати. Від кожної академії поїдуть п'ятеро і мене точно серед них не буде. 

– Але ж ти можеш навчитися блокувати воду на деякий час або зовсім, – він пересунув свій стілець і сів ближче, щоб взяти мене за руку. 

– Можливо, – невпевнено почала я. – Професор Вардан обіцяв поговорити з якимось своїм знайомим. Можливо, той навчить мене. 

– У тебе пів року попереду. Усе можливо, якщо тобі цього справді хочеться, – Дерек лагідно посміхнувся.

– Кожному магу вогню цього хочеться, і я не виняток, – із сумом сказала я. 

– Не сумуй, ходімо потанцюємо. 

– Зараз, тут? Але в нас немає музики. 

– Я можу заспівати, – Дерек потягнув мене за руку, піднімаючи, і тихо почав наспівувати популярну в нашому королівстві мелодію вальсу. 

Ми закружляли кімнатою. Крок, крок, поворот, нахил і знову поворот. Дерек упевнено вів мене в танці. Видно, що він не вперше танцює. Голос у нього тихий, але дуже гарний. Черговий поворот, і він нахиляє мене спиною через свою руку, трохи різкіше, ніж це потрібно. 

– Обережніше, не зламай мене, – тихо засміялася, – я хочу ще в бальному залі блиснути з таким чудовим партнером. 

– Вибач, захопився. Ти така гарна! 

Він зупинився, погладив мої руки від плечей до зап’ясть і посадив на стілець. Повернувся до холодильної шафи й дістав десерти. 

Переді мною з’явився полуничний мус на тонкому пісочному тісті, политий сиропом із лісових ягід, і кулька полуничного морозива.У Дерека точнісінько такий на вигляд десерт, тільки шоколадний. 

Я спробувала свій. Умм, як смачно, навіть очі прикрила від задоволення. 

– Хочеш мій спробувати? – вирвав мене з блаженства голос Дерека. 

Я розплющила очі й побачила,що він простягає мені ложку зі шматочком шоколадного морозива. Нахилилася і зняла губами частування. 

– У тебе тут трохи залишилося, – Дерек вказав на куточок моїх губ і притягнув за потилицю до себе. 

Язиком торкнувся куточка губ. Не знаю, було там морозиво чи ні, але мені подобається цей метод. Ще один дотик. Я прикрила очі.Так солодко і млосно, по шкірі мурашки і тяжкість внизу живота. 

Його рука у мене на потилиці, плутається у волоссі, і він притягує ще ближче. Наші губи зустрілися в довгоочікуваному поцілунку.Нарешті! Я думала, ми ще рік будемо ходити, як школярі. 

Наступної миті нас обдало водою. Сильно, крижаною водою. Дерек схопився зі стільця злий, як демон, і зробив кілька нервових кроків кімнатою. Я теж встала. Вигляд у мене, напевно, ще той: волосся повисло мокрими пасмами, з сукні стікає вода. 

– Тіано, – зло почав Лірой, – тобі терміново треба блокувати магію води. Це кошмар якийсь! Боюся уявити, що буде, якщо ми вирішимо продовжити. Мені не подобається перспектива займатися сексом у калюжі. 

– Я думаю, мені краще піти.