Розділ вісімнадцятий

Намагалася вгамувати хвилювання – тільки більше розворушила і роздратування.

– Арінаелю, заради всього святого, розпусти волосся. Твої червоні вушка видають твоє збентеження! – Лео з'явився над плечем Аннабет. 

– О, Лео! Ласкаво просимо і рада знайомству! – Маріта помахала йому рукою.

– Ти мені не подобаєшся, дорогенька! 

– Лео, заткнися! – подруга винувато подивилася на нову знайому. 

– Бет, не зважай. Я мало кому подобаюся. Він мене не здивував і не образив. Я – відьма! Я не повинна всім подобатися. Інакше перетворюся на фею, – Маріта тихо засміялася. 

Ми підтримали жарт і теж почали посміхатися. Лео фиркнув і зник. 

– Але, – Маріта підняла палець догори, – це я. Як ви з ним стільки часу уживаєтеся, не розумію. Дереку, його треба позбутися. Допоможи своїм подругам. 

– Я над цим працюю, – відповів занадто суворо некромант. 

Ми сиділи на дивані і Дерек обіймав мене за плечі. Я грілася біля його грудей. Так тепло і душевно було. Ми розмовляли на різні теми, немов старі друзі. Час був вже пізній, нам потрібно повертатися в академію. 

– Тіано, – звернулась до мене Маріта, – ти обіцяла допомогти і написати батькові. 

– Я пам'ятаю. Уже написала. Поки що немає відповіді. 

– Коли отримаєш, можеш сама зазирнути до мене. Я тут довго пробуду. І ви всі можете заходити в гості в будь-який час, – останню фразу вона сказала, дивлячись в очі Аріку.

Зрозуміло, кому вона буде рада найбільше.Здається, у нас зароджується нова історія кохання. Давно пора. Арік – чудовий хлопець, але чомусь не може знайти собі дівчину. Треба ще Дарка прилаштувати. 

Зимовий бал усе ближче. Академія вирує, як розтривожений вулик. У всіх на думці тільки танці, вбрання і, можливо, нові поцілунки.Навчання і тренування проходять під нервове посмикування очей у професорів. 

– Давай трохи відволічемося від загального божевілля і проведемо вечір разом, – запропонував Дерек. – Наприклад, завтра повечеряємо в мене? 

– Упевнений, що це гарна ідея?

– Чому ні? Це тебе ні до чого не зобов'язує. Просто вечеря удвох. Приємна компанія за келихом вина. Я втомився від твоїх друзів. Вони хороші й веселі, але мені хочеться провести час тільки удвох. На вулиці вже досить холодно, і прогулянка в парку не буде романтичною. 

Логічно звучить. Чого я раптом злякалася. Я в будь-який момент можу піти. 

– Гаразд, домовилися.

– Чудово! Тоді я вкраду тебе після занять. 

З самого ранку як на голках. Усе валиться з рук. На лекції запізнилася. На медитації не змогла сидіти на місці і мене виставили із залу. Піти на полігон на пробіжку? Ні. У мене ще тренування сьогодні. Ось де я і заспокою нерви. 

– Сьогодні знову бій з ілюзіями. Працюємо самостійно. Ви зараз не в найкращому стані, щоб відповідати один за одного. Зовсім з глузду з'їхали зі своїми танцями. Розбираємо зброю і почнаємо. 

Біля кожного студента матеріалізувався свій демон, і бій почався. Я випустила кілька стріл у демона, але він ухилився. Закликала батіг і спробувала дістати його. Хвилин двадцять ми з демоном “танцювали” по колу.Я вже неабияк втомилася. 

Збиралася змінити тактику і в цей момент відчула різкий біль у руці. Озирнулася і побачила, що це інший демон хльоснув мене хвостом. Я отримала ще одного супротивника і поранену руку. Виставила щит і змінила позицію. У хвору руку взяла батіг. Хльоснула одного – не дістала, іншого – трохи зачепила панцир. У цей час хвостатий полоснув мене по нозі. Я скрикнула від болю. 

– Ти зовсім безголова?! Звідки другого демона закликала? – Орінські кричав на мене і відбивався від моїх демонів. 

Зі своїм він уже впорався і прийшов мені на допомогу. 

– Це не моя провина! Може, хтось зі студентів уже у відключці і цей хвостатий прискакав до мене. 

– Так! Помилуватися на твої очі! – злобно шипів Сем. 

– Орінські, заткнися або вали звідси, сама впораюся! 

Ми ще кілька хвилин боролися з демонами і нарешті відправили їх на вічний сон. Я дістала свого демона батогом за шию, різко смикнула на себе. Наступила однією ногою на нього, вихопила стрілу з сагайдака на спині, запалила і встромила в горло, ще й магії не пошкодувала. 

Краса! Нерви заспокоїла, демона вкокошила, можна йти на побачення, але спочатку – в душ. 

Не дійшла. Знову мене смикають і до стіни за шию притискають. Що ж ти будеш робити? 

– Що знову не так, Орінські. – прохрипіла я.

– Ти – не так! І не та! Що це було на полігоні й чому одразу не покликала на допомогу? – ричав Сем. 

– Не потребувала! Відпусти, придурку, задушиш. 

– Ти дістала мене ображати! Стеж за язиком, – прошипів біля мого обличчя. 

Знову він близько, надто близько і надто гаряче. Очі в очі, дихання змішалося, мурахи по спині. Я поворухнулася, зовсім дихати не можу, і це привело в рух Орінські. Він нахилився і притулився губами до моїх губ. 

Німа сцена. Шок у мене й у нього. Якого демона він творить? Я з усієї сили штовхнула його в груди. Він зробив кілька кроків назад і стояв, усвідомлюючи, що сталося. 

– Як же я тебе ненавиджу, Орінські! Ти мені все життя зіпсував ще й перший поцілунок вкрав! – сказала й затулила рота, навіть долонею прикрила. Дурепа! 

– Перший? – дивується Орінські. 

– Завдяки тобі я встигла забути, що таке особисте життя. Отже перший за дуже тривалий час, – мій голос почав тремтіти. 

– А як же твій блідий? Він що, геть нездібний? А казав, що по дівчатах. 

– Не твоя справа, придурку! Тримайся від мене подалі! 

Я побігла до себе. Обличчя горить від збентеження, губи поколюють від спогадів. Рука болить, нога болить, сльози виступили від образи. Ось і сходила на тренування, нерви заспокоїла.