Розділ тринадцятий

Він з’явився – мов промінь крізь шибку,

Серед спокою, дихання, тиші.

Погляд м’який – не докір, не звичка,

А щось нове… і дуже близьке.

Наступного тренування я чекала з нетерпінням. Сьогодні зможу повернути борг Орінські. Напевно, хоча він сильний маг і цілком міг освоїти щит набагато краще за мене. 

Вийшло, як я й очікувала. Дві години я стрибала, як гірська коза, навколо цього гада, намагаючись його дістати батогом, а він лініво виставляв щити, немов думки мої читав. Щоразу знав, куди я збираюся завдати удару. Останньою краплею мого терпіння стало те, що Орінські демонстративно повернувся до мене боком, позіхнув, прикрившись рукою.  

Ах ти гаде! Нудно тобі?! Зараз я тобі...

Стала рівно, зібрала всі сили, максимум концентрації, підтягнула магії і... Замість батога в Сема полетів потік води, і доволі сильний. Він від несподіванки сів на землю в уже немаленьку калюжу. Отакої! Я посадила в калюжу самого Орінські ще й на очах у всіх вогневиків! Мене зараз вбиватимуть! 

Сем різко схопився на ноги і закликав батіг за секунду. Я так злякалася, що виставила щит швидше, ніж про це подумала. І все завмерло. Точніше, всі завмерли, розглядаючи творіння рук моїх. Та красиво вийшло! Вогняне коло, а всередині вода перетікає і вирує, як жива. Першим прийшов до тями професор Вардан. 

– Орінські, за заклик батога відмінно, за поведінку – незадовільно і тебе відсторонено від тренувань на три дні.Розвернувся і мовчки вийшов з полігону, думати над своєю агресією. 

Дуже спокійно й обережно сказав професор і наблизився до мене. 

– Тіано, дівчинко, зараз повільно відпусти магію. 

Та чого він так розхвилювався? Я повільно відпустила магію і простежила, як кілька крапель упали на землю. Від них піднімалася пара. Стала зрозумілою причина занепокоєння професора. Вода в щиті через взаємодію з вогнем нагрілася до температури кипіння і цілком могла ошпарити не тільки мене. 

– Порядок? – запитав в мене професор. 

Я кивнула, а сама почала тремтіти. Тільки зараз зрозуміла. як була близько до серйозних травм. Поки я не контролюю магію води цілком можу від неї постраждати.

– Заняття закінчено. Усі вільні. Фаталь, затримайся, – коли всі пішли, професор продовжив. – Ти якось працюєш із магією води? 

– Ні. Я не знайшла викладача, готового мене вчити. Тільки медитація, але, як бачите, не допомагає. 

– Мені нещодавно відповів мій приятель із північного королівства. Він не зовсім спец, але готовий спробувати попрацювати з тобою. Що скажеш? 

– А що я можу сказати? – знизала плечима. – У мене є вибір? 

– Я напишу йому, нехай приїде. Може. й буде сенс. Іди відпочивай і будь обережна, – відпустив мене Вардан. 

Хороший він мужик. Намагається допомогти, хоча й не зобов'язаний. Із цими думками я зайшла в приміщення в надії на душ. 

– Фаталь!

– Привіт, мила!

На окрик Орінські тільки скривилася, а от до Дерека побігла і потрапила в міцні обійми.Обійняла у відповідь, і так спокійно стало. Усе минеться. І проблеми не такими страшними вже здаються. 

– Сумувала? – на вухо запитав Лірой і поцілував у скроню. 

– Ти що тут забув? – злісно прогарчав Орінські зовсім поруч. – Стороннім заборонено перебувати на території академії. 

– Ой, вибач, забув поставити до відома твою королівську дупу. Я – студент цієї академії і можу перебувати там, де захочу. Вибач, приятелю, але зараз не до тебе. Я скучив за своєю дівчиною і збираюся піти вечеряти в її компанії, – Дерек розвернув мене і, притримуючи за талію, повів до житлових приміщень. 

Мій герой! 

– Тіано, приводь себе до ладу, я зайду за годину і підемо вечеряти. У вас добре годують? Я голодний, як демон, – поцілував мене в кінчик носа і пішов. 

Неможливий! Я з ним з розуму зійду. Слова сказати не дав, знову пішов. 

– Бет, ти тут? – заволала з вітальні, на ходу знімаючи форму для тренувань. 

Аннабет визирнула з кабінету. Ясно, щось нове винаходить. Погляд був злегка розфокусованим, руки в якомусь порошку, за вухом олівець. 

– Збирайся, йдемо вечеряти. Ти зі своїми експериментами змарнієш зовсім, – підійшла до неї і взяла за руку. Тільки так можна повернути її до реальності. 

– Це й на краще, а то вона зовсім не стежить за харчуванням. Скоро буде, як діжка і тоді жоден худий некромант не подивиться на неї, – з кабінету з'явився Лео, – нехай у процесі забуває про їжу. 

– Бет, Дерек приїхав і за годину зайде. Збирайся, підемо його знайомити з нашими.

– Угу, добре. Десять хвилин. Допишу рецепт і біжу. Лео, будь добрий, заткнися і не ганьби мене! 

Рівно за годину Дерек в нашій вітальні роздавав компліменти. 

– Тіано, маєш чудовий вигляд! – поцілував мою долоню. - Аннабет, вражений. Тобі дуже личить така щаслива посмішка. Уже знайшла собі нову жертву для розбивання серця? 

Лео закотив очі, але промовчав, а Бет зашарілась. 

– Леді, прошу, – подав нам руки. 

У їдальні ми зустріли і представили наших друзів. Хлопці обмінялися рукостисканнями. Мені здалося, що Дарканіель трохи сильніше стиснув руку Дерека, ніж слід було. Це що, ревнощі? Що цього року з усіма відбувається? Гормони розігралися? 

– Дереку, ти сам звідки? І що забув у нашій убогій академії? – Арік найбалакучіший із нас. 

– Чому убога? Дуже пристойний заклад і годують краще, ніж у нас. А взагалі в мене науковий проєкт, – відповів Дерек і поцілував мою долоню. 

– Не зрозумів, – Дарк здивовано обернувся до Дерека, – науковий проєкт – це наша Ті?

– Даркінаелю, жени його в шию, поки не пізно, а то він ще препарувати нашу Тіану почне, – пошепки, але так, щоб усі чули, сказав Лео. 

– Лео, заткнися! – Бет знову довелося червоніти через цього нестерпного типа. 

– Леонарде, – Дерек привернув увагу духа, – я. до речі, знайшов один цікавий ритуал. Треба випробувати. Має допомогти тобі позбутися нашого товариства. 

Лео навіть колір змінив чи то від злості, чи то від жаху. Аннабет же, навпаки, подалася вперед, жадібно дивлячись на Дерека. Він тихо розсміявся і обійняв мене за плечі.