Розділ дванадцятий

Впала в себе, мов у сон,

Світу - ні, лише бетон.

Сни спотворені, як тінь,

Шепчуть їй про смерть і тлін.

Наступного дня першою лекцією була медитація. Професорка Аніта Венська – мила і добра жінка. Відьма з даром ясновидіння. Найбільш спокійна і врівноважена з усіх людей і нелюдей, що я знаю. 

Медитація для будь-якого мага дуже важлива. Вона допомагає концентрації та візуалізації. Усім допомагає, крім мене! 

– Вітаю вас, студенти! Сьогодні поговоримо про вогняний батіг, – як завжди, спокійним і тихим голосом розпочала лекцію професорка. – Учора ви мали можливість попрактикуватися. Пропоную зміцнити зв’язок зі своїм батогом. Сідайте в зручну позу, заплющуйте очі... 

І все, далі я не слухала. Мене віднесло в той самий сон, який наснився на острові. 

Той самий замок, та сама зала, вогонь і я, але цього разу я не наповнювала вогонь, а навпаки, вбирала. 

– Такий подарунок мені дістався! – радів той самий тип із минулого сну. – Дівчинко, ти просто скарб! Які ще таланти ти приховуєш від мене? 

Приміщення почало наповнюватися туманом, звичайним сірим туманом. Мені стало важко бачити й дихати. 

– Тіано... Тіано.... Тіано..., – почула здалеку голос, так схожий на Дерека. 

Відпустила вогонь і пішла на звук. 

– Тіано допоможи… Тіано… Тіано… 

– Тіано! – а це було голосно і просто у вухо.

– Та щоб вас! Навіщо так кричати? – розплющила очі. – Ой, вибачте, професорко Венська. Я трохи злякалася. Це Ви так кричати вмієте? 

– Тіано, я вибачаю твою поведінку тільки тому, що ти відключилася на чотири години і не реагувала ні на що. Ми вже думали, що ти померла. 

Ого! А уві сні здалося, хвилин десять. Це де мене носило стільки часу і чому я нічого не пам'ятаю. Так, стоп! Відключилася, померла?! А зараз я де? Я схопилася і тільки зараз зрозуміла, що я лежала на ліжку в лікарні. 

– Ті! – у дверях з'явилася схвильована Аннабет. За нею, не менш нервовий, плив Лео,. – Мені сказали, що ти померла! Що сталося? 

– Бет, заспокойся, будь ласка! Ми можемо пізніше це обговорити. Професорко Венська, я можу йти до себе чи на лекції? Котра година? У мене ще є справи, – я встала в пошуках свого взуття. 

– Фаталь, якщо ти впевнена, що добре почуваєшся, то йди до себе. Заняття вже закінчилися, а справи особистого характеру почекають до завтра. Аннабет, будь ласка, простеж, щоб подруга поспала і налий їй чогось заспокійливого. 

Професорка попрощалася і пішла. Ми з Бет повернулися до кімнати й понеслося. 

– Розповідай! – у два голоси крикнули мої мучителі. 

– А може, завтра? – з надією запитала.

– Оце вже ні! Ця істеричка мало не посивіла, поки добігла до лікарні! – Лео аж шаленів.

Робити нічого, довелося розповідати. 

– Ті, це вже не вперше тобі таке сниться. Сьогодні ти взагалі відключилася. Може, варто розповісти комусь із професорів. Та ж Венська може щось прояснити. Адже вона – відьма і дуже сильна. 

– Не подобається мені твій зомбіподібний. Ось уже в сни являється, – Лео нервово смикнув лацкан свого піджака. 

– Обіцяю, що подумаю про це і поговорю з Венською. А зараз я спати. У мене завтра знову тренування з Орінські. Мене покалічать! – бадьоро сказала і пішла в спальню. 

Заснути вдалося тільки під ранок. Усю ніч думала, чому Дерек кликав на допомогу. Це сон чи видіння? Це може зі мною трапитися насправді? Чи це відбувається вже?Потягнулася до магії вогню. Вона спокійна, рівень той самий. Вода мовчить. Швидше б уже Дерек приїхав, з ним спокійніше. 

– Вітаю, недоучки! – любить нас професор Вардан. – Сьогодні вчимося ставити щит проти вогняного батога. Ви чудово знаєте, що серед поплічників божевільних магів часто трапляються вогневики. Ви маєте бути готові захищати себе. Щит можна поставити не тільки на себе, а й на інших людей, які з вами поруч. 

Професор Вардан довго пояснював, як утворити щит, як його розтягнути, як окремо поставити на іншу людину і при цьому не витратити зайву магію. Я раділа, що час тренування йде на теорію, а на практику залишиться зовсім не багато. Може, пощастить і мене не покалічать сьогодні. 

– Усе, почали! Один нападає з батогом, другий виставляє щит. – скомандував Вардан, – Орінські, не калічити Фаталь! Навіть випадково! 

Знаєте, як це називається? Побиття немовляти.

Я дві години носилася по полігону від Орінські та його батога. Кілька разів вдалося поставити щит, а решту часу він ганебно лупив мене по п’ятій точці, але без пошкоджень. Ну нічого, гад, я поверну боржок на наступному тренуванні.Наприкінці мого забігу я отримала батогом по руці. Він хльоснув, обвився навколо передпліччя, одразу зіпсувавши тканину моєї форми, і трохи обпік шкіру. Я схопилася за місце поранення і зі злістю подивилася на Сема. Він знизав плечима і пішов до роздягалень, професор саме оголосив кінець тренування. 

Тримаючись за руку і червоніючи від злості, я помчала за Орінські. 

– Ти чого добиваєшся, ідіоте?! – зашипіла на нього майже біля дверей душової. 

– Я. Тобі. Говорив. Не приїжджати, – виокремлюючи кожне слово і роблячи крок до мене, сказав Сем. 

Я машинально відступала і вперлася спиною в стіну. Він стояв і дивився мені в очі з токою ненавистю. 

– За що ти мене ненавидиш? 

Він ще хвилину дивився мені в очі, а потім опустив погляд на губи. Я видихнула і привідкрила їх. Погляд Сема потемнішав, кадик сіпнувся. Дивно. Що відбувається? Я підняла підборіддя вище, Орінські зробив пів кроку до мене. Ой, ой! Занадто близько, занадто жарко. Відійди від мене! Почув мої думки чи як пояснити, що він різко відступив і пішов у душову? 

Стає все цікавіше й цікавіше. Багато років він дошкуляв мені ненавистю, а зараз було щось схоже на пристрасть? Сподіваюся, ні.Цього мені тільки не вистачало.За вечерею зустрілися з нашими неправильними ельфом і дроу. 

– Тіано, дівчинко, ти ще з нами? Мені вчора сказали, що ти того, вирішила прогулятися до демонів... – Арік обійняв мене за плечі. – Не роби так більше. Я злякався.