Розділ одинадцятий

На аркуші з іменами доля посміхнулася криво: ворог – тепер напарник.

Звичайний день, звичайне тренування, але не сьогодні. 

Наш курс складається з п’ятидесяти вогневиків. На початку тренування ми шикуємося у два кола. Внутрішнє – дівчата, зовнішнє – хлопці. У центрі наш викладач. Він роздає завдання, змінює партнерів.Сварить нас за минулі помилки.Професор Вардан – напівтроль, а точніше, на третину. Його мати – вогневик з низьким рівнем дару, колись зустріла свого обранця і так сталося, що він – напівтроль. Коханню байдуже, якої ти раси. Воно не обирає.Сталося і все, далі не його проблеми, як сприйме суспільство такий союз. Наш професор успадкував зовнішність батька і від матері трохи магії вогню. 

В юності вирішив, що несправедливо бути таким великим і при цьому таким слабким. Не тільки фізично почав себе зміцнювати, а й магію вивчав і намагався збільшити. У магії досяг незначного успіху, зате практики отримав сповна. Це і дало йому можливість нас тероризувати зараз. 

– Вітаю вас, недоучки! – ну починається. – Ви – випускники. Майбутні кадети королівської армії магів. Майже всі, – у цей момент він зупинився навпроти мене. 

Адам за моєю спиною тихо пирснув зі сміху.По колу пролунало ще кілька смішків.Хлопець – мій постійний партнер по тренуваннях. Він менше за всіх мене ненавидить. Переважно за інерцією, ніж розуміє справжню причину ненависті. Що казати, я й сама її не до кінця розумію. 

– Замовкли всі! Цього року ви повинні зі шкіри пнутися, але стати найкращими магами. Наші королі-самодури вирішили помірятися, не можу сказати вголос, чим. Проте буде турнір. З дуже оригінальною назвою, – він скептично скривившись, продовжив: – ‘’ Кубок вогню’’. Коротше, безплатний цирк. Наша академія, звісно ж, бере участь. 

Професор у роздумах кілька разів пройшовся колом, зупинився і подивився в список, який тримав у руці від початку заняття. Переглянув його та здивовано підняв брови. Я вже здогадалася, що саме викликало в нього подив. 

– Це буде кумедно, – почав він дуже тихо, – у нас зміна партнерів. Наш ректор вирішив попрацювати? Цікаво, хто його напоумив? Фаталь, Орінські, встали поруч! Цього року працюєте в парі. Якщо не вб’єте одне одного, – майже пошепки закінчив Вардан.

Я зблідла від страху. Навіть професор не вірить, що я доживу до випуску. Адам, підбадьорюючи, поплескав мене по плечу і пішов геть. Професор називав ще прізвища, і хлопці займали свої місця. Якоїсь миті я скоріше відчула, ніж почула, що за моєю спиною з’явився Орінські. Його ненависть настільки відчутна, що її можна помацати руками. 

Професор Вардан ще якийсь час займався розстановкою. Потім довго й з подробицями пояснював, як відбуватимуться тренування і хто поїде на турнір. Якщо хтось проявить себе несподівано краще за лідерів, то його кандидатуру теж розглянуть як учасника. Усім хотілося туди потрапити. Це щось нове і цікаве. Для вогневиків – найкращий спосіб потішити своє его. 

– Почнемо сьогодні з розминки. П’ять кіл бігом, двадцять віджимань, тридцять присідань і так три підходи. Бігом! – рявкнув професор. 

Я з переляку підстрибнула і побігла раніше за всіх. 

Бігати я люблю. Дуже. Але одна справа – бігати для здоров’я в тиші парку, і зовсім інша – на полігоні, тут вже біг із перешкодами. Ти біжиш, а в тебе летять вогняні стріли, під ноги – фаєрболи, періодично перед тобою виникає стовп вогню або взагалі стіна метри два завширшки. Це наш професор розважається. 

– Потінськи, ледащий ти гарун, рухайся! Решта – відтискання! Потім в коло на свої місця! Присідати сьогодні будемо разом.

Гарун – це найсильніший та найшвидший демон, якого бачив світ. 

Потінськи – найслабший з нас. Магії в ньому більше ніж вдосталь, але фізична підготовка геть ніяка. Він добіг останні метри, зняв язика з плеча, зібрав залишки сили та з гордістю зайняв своє місце. 

Професор став в середні кола, закрив очі, втягнув повітря носом та підняв руку над головою. В руці з’явився вогняний батіг.Вардан махнув рукою, і батіг пройшов колом за кілька міліметрів над нашими головами.  

– Наступний раз не буде так високо! Присідання, почали! 

Ми почали присідати. Це було щось нове.Потрібно встигнути присісти до того, як батіг з’явиться над твоєю головою. Далі повторити до нового оберта. 

Декілька разів я чула жіночий писк. Батіг зникав, професор перевіряв ступінь ураження та знову призивав знаряддя для наших тортур. Вогняний батіг - спадщина нашої богині.Його потрібно призивати зі світу Карісси. Це нескладно, але майстерність потрібно відточити. 

– Сьогодні професор Гельм мав вам пояснити теорію призову вогняного батога.Зараз буде практика, – після розминки поставив завдання професор Вардан. 

Ми розбрелися по полігону, щоб не покалічити один одного, і почали вправлятися в заклику. Основне завдання мага – візуалізація батога: його розмір, колір, довжина і сила. 

– Найважливіше, що ви маєте зробити – це відчути батіг у руці, – порадив професо. – Після того як приручите його, починайте практикувати удар. Ні, Орінські, не на партнері, а на ілюзії. 

Я старанно закликала батіг. З візуалізацією у мене все гаразд, а ось відчути не дуже виходило. Нічого, я наполеглива дівчинка, у мене все вийде. І так через годину вийшло!Я так пишалася собою в той момент!Потримала батіг у руці, зважила на долоні. Хороший, не довгий, але сильний. 

Замах... Чудовий звук! 

Професор випустив ілюзії, і ми із задоволенням відхльостали похльостали мерзенних демонів. Раптом я відчула жар на щиколотці і зашипіла від болю. 

– Орінські, ти не зрозумів мене? – заорав професор Вардан. 

– Вибачте професоре, я випадково, – не моргнувши оком, збрехав цей гад. 

Вибачте, професоре?! А в мене вибачення попросити не треба? Ах ти ж, саракан повзучий! 

Саракан повзучий – наймерзенніший, слизький, у пухирчастій шкірі, повзучий демон. 

– Фаталь, ти як? – професор оглянув мою ногу. – Буде опік, але несильний. Іди до лікарів або в кімнату. У твоєї подруги знайдеться мазь?