Розділ восьмий

Нове ім’я, і вже думки малюють історії,яких ще не було.

Лірой сидів за столиком з нудьгуючим виглядом і пив енергетичний коктейль.Тільки цей напій має такий мерзенний колір і смак. 

– Ти, мабуть, зовсім без сил, якщо п’єш цю гидоту? – запитала я, підійшовши до столика. 

Цей коктейль придумали відьми для студентів. Під час сесії дуже допомагає. Але через огидний смак студенти намагаються якомога рідше його вживати. Штука сильна, відновлює енергетичний баланс за хвилини і діє кілька днів. 

– Вибач, – почав Дерек, – негарно вийшло. Мене викликали на службу. Складний випадок трапився. Присядеш? 

Я була, звісно, ображена на нього, але служба важливіша за наші бажання і плани.Кивнула, погоджуючись сісти, і зачекала, поки Лірой обійде стіл, щоб допомогти мені зі стільцем. Здалося, що він шкутильгає. 

– Ти поранений? – вказала на його ногу. 

– Дрібниці, невелике розтягнення, – відмахнувся він. – Якщо ти не надто ображена на мене, то погодишся провести разом день. 

– Можемо сходити на пляж, – запропонувала я. 

– Ні! – занадто поспішно сказав Дерек. – Нога болить і маю сумніви, що зможу плавати. Може просто прогуляємося в екіпажі. Заїдемо в гості до однієї відьми. Або можемо зустрітися з Даніелем і взяти з собою Аннабет. Він не проти із нею познайомитися. 

– Це точно ні. По-перше, Бет вирішила сьогодні відсипатися, а по-друге, я не хочу зіпсувати собі настрій, слухаючи бурчання Лео. Він, м’яко кажучи, не перейнявся симпатією до тебе, – знизала плечима, вибачаючись. 

– Зрозуміло. Тоді замінимо товариство однієї відьми на іншу. У неї нормальний фамільяр. Ходімо? – запропонував мені руку Лірой. 

Ми попрямували до будиночків для відьом. Екіпаж їхав плавно й повільно, даючи можливість насолодитися краєвидами. Зупинилися біля одного з будиночків і, не обтяжуючи себе стуком у двері, увійшли всередину. 

– Маріто! – покликав Дерек. – Де ти? 

З однієї з кімнат з’явилася мініатюрна брюнетка. На вигляд трохи старша за нас, з довгим чорним волоссям і живим поглядом. Ще один учений розум, одразу визначила я. 

– Дереку, ти не вчасно! – грізно сказала відьма. – Це Тіана? Вона може залишитися, а ти піди погуляй пів години. У мене важливе випробування не для чоловічих очей. Іди, іди, – замахала вона руками на Ліроя і зачинила за ним двері. 

Розвернулася і заштовхала мене в кімнату, з якої вийшла. Це виявилася майстерня. Я раніше бувала у майстерні Беті і думала, що вона страшенна нечупара, але тут... 

Усі предмети в кімнаті лежали де попало, без певного порядку і свого місця. 

Складалося враження, що Маріта привезла на відпочинок усе, що було в неї, скупила всі атрибути в околицях ще й обнесла сусідні будиночки. 

Я зупинилася на порозі і не могла зрушити з місця. Але не через шок від кількості речей. У центрі цього розгардіяшу сиділа величезна, з мене зростом, і це сидячи, чорна пантера. 

– Матінко! Зараз мене зжеруть, а я ще так багато хотіла в цьому житті корисного зробити. Так мені й треба! Зовсім розслабилася. З моєю вдачею я звикла від кожного чекати підступу, а тут зовсім пильність втратила. 

– Що? – визирнула з-за мене відьма здивовано. А я стою й звуку не можу з себе видавити. Тремтячою рукою вказала на чудовисько. Маріта подивилася і спокійно каже: – Марто, зникни, ти лякаєш мою гостю!

Лякаєш?! Я мало жити не перестала! 

– Люба, ти що фамільяра ніколи не бачила? Адже ти дружиш із відьмою, – обернулася до мене Маріта, коли зникла її кішечка. 

– Наш Лео – дух померлого графа. Він більше схожий на примару, а ця кішка надто жива на вигляд, – тремтячим голосом пояснила відьмі свій шок. 

– Наш? – здивувалася Маріта. – Він що, і тебе оберігає? 

– Щодо оберега не впевнена, а ось доводить до сказу так само, як і Бет.

– Гаразд, не важливо, із цим потім розберемося. Давай для початку я зроблю заспокійливий чай, а то ти тремтиш усім тілом, ще параліч розіб’є. Мене потім Дерек четвертує, – Маріта хихикнула і побігла в інший кінець кімнати. 

Повернулась, тицьнула мені в руки пузатий чайник зі словами: “зігрій воду” і побігла назад. Вона так швидко переміщається по майстерні, при цьому нічого не зачепивши. Як їй це вдається? 

Я спробувала заспокоїтися і зігріти воду, потягнулася до магії вогню. У цей момент магія води вирішила проявитися. 

Спочатку вода в чайнику забурлила, під тиском вистрілила кришка, влучила в лампочку, впала й щось розбила на підлозі, мені було не видно в темряві, що саме. На завершення вода з чайника потоком вирвалася назовні й спала водоспадом мені на сукню. 

– Та щоб тебе, – тільки й змогла вимовити я.

– Тіано, з тобою все гаразд? – Маріта запалила свічку і поспішила до мене. 

– Вибач за це, – перепросила відьму. 

–Та то дурниці, не зважай. Ходімо, тобі потрібно переодягнутися. У нас приблизно один розмір. У мене є кілька нових суконь, щось підберемо, – потягнула мене за руку Маріта. 

Звідки в ній стільки енергії? 

Ми зайшли до спальні, і відьма дістала суконі з шафи. Я відмовлялася до останнього, але вона пригрозила, що сама мене роздягне. Довелося приміряти. Я вибрала скромнішу, одягла, оглянула себе.Модель гарна, але колір чорний – зовсім не моє. Повернулася до Маріти, не впевнена, що хочу залишитися в цій сукні. Відьма знову кудись побігла, повернулася з паском у руках. Він ідеально підійшов за стилем до мого взуття. Зараз мені все подобається. 

– Ти трохи заспокоїлася? – зі співчуттям запитала Маріта. – Ми можемо повернутися в майстерню? Мені потрібна допомога. 

Повернулися в майстерню. Про чай забули. Маріта показала своє творіння. Це було зілля для збільшення губ. Та Дереку про це знати не треба. Відьма жалілася, що не може визначитися, як з рідкого стану перевести зілля в гель. Ми обговорили, обдумали і вирішили, що я пораджуся з батьком і напишу їй. Тато точно щось слушне придумає. У цей час прийшов Дерек.

– Леді, я все розумію, але скільки можна базікати? Тіано, ти маєш чудовий вигляд. Потім розповіси, що трапилося з твоєю сукнею. Маріто, ти якась дивна. Ну добре, для тебе це не вперше. Дорога подруго, закінчуй експерименти зі своїм обличчям, – Дерек поцілував мою долоню і повів до виходу. – Маріто, я пізніше зайду за маззю.