Розділ шостий

Побачення – то не час і не місце, а спосіб, яким світ затамовує подих.

Увечері ми вирішили подихати повітрям і посидіти біля найближчого ставка з рибками.

– Я ж казав, що побачимося, Тіано, - уже знайомий голос Дерека пролунав за нашими спинами. 

Аннабет так різко обернулася, що здалось, вона собі пошкодить шию. Проте подруга швидко опанувала себе і мило посміхнулася, кокетливо поправляючи волосся. 

– Добрий вечір, леді! Дозвольте до вас приєднатися? – галантно запитав некромант. 

– З якою метою, сер, ви хочете порушити наш спокій? – Бет увімкнула режим спокусниці. 

– Виключно заради приємної компанії цього вечора, - схоже, у Ліроя той самий режим увімкнено. - Я можу вас чимось пригостити, леді? 

– Звичайно, ми із задоволенням вип’ємо трохи вина. Правда, Ті? – Бет глянула на мене. 

Я сиділа і дивилася на Дерека, як зачарована. Та що ж таке відбувається? Чому я поруч із цим хлопцем стаю, як мумія? Він дуже привабливий та чарівний. У нього рухлива міміка обличчя. Коли він говорить, штанга в брові рухається та камінь виблискує. Це створює наче гіпнотичний ефект. Але це не виправдовує моє заціпеніння щоразу, коли його бачу.  

Зібралася, заспокоїла тремтіння в руках, розвернулася всім до Дерека і спокійно сказала:

– Звісно, Бет, я не проти келиха вина. 

Лірой зробив замовлення і присів поруч зі мною. 

– Тобі вдалося прогулятися? Була можливість заспокоїтися? – з увагою запитав він. 

– Так, дякую, мені це вдалося, – підняла очі на нього. 

– Чудово! Отже, ти в доброму гуморі, і ми можемо почати спочатку. Я – Дерек Лірой, – і він простягнув руку... моїй подрузі. 

Що? 

– Аннабет Берталь, приємно познайомитися, – вона простягнула свою руку. 

Вони обмінялися привітаннями і завели тиху розмову ні про що. А я сиджу і не розумію, що відбувається. Цей некромант явно фліртує зі мною, при цьому відповідає на флірт Аннабет. Ще не вистачало мені бабія.Тим часом нам принесли вино, і ми випили за знайомство. Лірой з Бет обговорили ландшафтний дизайн острова, інтер’єр і екстер’єр будівель. Особливу увагу приділили мосту через головний ставок. 

– Давай подивимося на нього ближче, – запропонував мені цей дивний хлопець. 

Ми залишили розчаровану Бет сидіти насамоті й повільно пішли до мосту. 

– Ти завжди така мовчазна? – запитав Дерек, коли пауза затягнулася. 

– Зазвичай ні. Не знаю, що зі мною, але твоя присутність на мене так діє, – чесно відповіла.  

Не бачу сенсу щось приховувати. Ми, можливо, сьогодні бачимося вперше і востаннє.

- Чесно кажучі, я теж збентежений і зачарований тобою, – сказав Лірой, беручи мою долоню у свою.  

Далі ми гуляли, тримаючись за руки, як парочка, і мені здалося це цілком природним. 

Дійшли до середини мосту, задивилися на воду. Це справді казкове видовище.Зачарована побаченим, не одразу помітила, коли Дерек став у мене за спиною і поклав руки на поручні по обидва боки від мене. Він стояв, не торкаючись мене, але мені здавалося, що я задихаюся від такої близькості. 

Це так дивно. У мене вже були стосунки з хлопцем. Коротенький роман до початку навчання. Прогулянки, обійми та навіть поцілунки. Тоді було все інакше. 

Якось по-дитячому. Зараз кожен дотик чи подих, наче справжній, дорослий. Це трохи лякає. Але саме цього я прагну.  

– Твоє волосся грає відблисками при цьому освітленні, як полум’я. Дуже красиво, – він провів рукою по всій довжині мого волосся. – Я дуже радий, що зустрів тебе тут. Наступний рік я проведу у вашій академії і буду радий, якщо ти станеш моєю дівчиною.

Я в шоці! Ми зустрілися кілька годин тому, і я вже його дівчина? Хіба так буває? Вщипнути себе, чи що? Перевірити, чи не сплю я знову. 

– Бачу, що ти спантеличена, – відповів він на моє німе запитання, коли я до нього повернулася. Зараз ми майже обіймались. – Я не божевільний. Я знаю тебе, точніше, про тебе. Сьогодні спостерігав за тобою і зрозумів, наскільки ти унікальна і приголомшлива. Проведемо ці кілька днів разом, і ти вирішиш, гідний я бути твоїм хлопцем чи ні. 

Він узяв мої руки і по черзі поцілував спочатку тильну сторону, а потім долоню. Кінчиком язика торкнувся вінки на одному із зап’ясть. Мене як струмом пробило. Таких емоцій я давно не відчувала. Внизу живота стягнуло все вузлом, і мені до болю в пальцях захотілося до нього доторкнутися. 

Я потягнулася до обличчя Дерека і підчепила пальцями чубчик. Відсунула його вбік, відкриваючи його дивовижні очі. Погладила по щоці, і Лірой потягнувся за моєю рукою, як домашній кіт. У якомусь пориві провела великим пальцем по його губі, і хлопець прийняв це за заклик до поцілунку. Нахилив голову і наблизив до моїх губ. Ми розділили один подих на двох.

– Фаталь, ти все-таки знайшла ідіота, який готовий із тобою цілуватися? – почули позаду. 

Богиня, за що мені це випробування?Орінські зі своєю подружкою вальяжно прогулюються мостом. 

– Орінські, йди куди йшов і не лізь, коли дорослі зайняті, – зашипіла я не гірше за дику кішку. 

Трясця, такий момент зіпсував. І чого йому спокійно не живеться? 

– Ти забуваєшся, Фаталь! – гаркнув Сем. 

– Хлопче, ти справді невчасно. Займися своєю подругою, а я сам розберуся, кого цілувати, – зло сказав Дерек. 

– Ти ще хто такий? Ти знаєш, із ким говориш? – нарешті звернув свій королівський погляд на мого друга. 

– Я знаю, а ти? – сказав і повернувся до мене. – Тіано, ходімо проведу тебе. 

Ми розвернулися і, тримаючись за руки, попрямували до готелю. Я не втрималася і мигцем глянула на Орінські. Він стояв, не рухаючись, і на руці спалахували маленькі іскри. Крайній ступінь сказу у магів вогню. 

Дерек провів мене до кімнати. Поцілував долоню і пообіцяв наступного дня цікаву прогулянку. Він пішов, а я ще пів ночі не могла заснути, згадуючи наш майже поцілунок. 

За сніданком я дуже переймалася та не розуміла реакцію Аннабет на мою прогулянку з Дереком. 

– Бет, скажи, що все добре і ти не сердишся на мене, а цей хлопець – не перепона нашій дружбі, – не витримала я мовчанки.