Розділ четвертий

Вона варила ніч у казані, а фамільяр бурчав, що знову забагато зірок.

Дожили майже до кінця навчання, і зараз у нас канікули. Через два тижні почнеться останній рік мого тихого божевілля. Батьки вирішили, що нам із Бет треба трохи відпочити і отримати заряд позитивних емоцій.Тож нас відправили на нещодавно відбудований острів. Курорт для мажорів. 

Брррр! Це буде важко.

Я передбачала зустріч з одногрупниками, але дуже сподівалася, що всі вже роз’їхалися, і відпочинок пройде без пригод. Хотілося гуляти, спати і, може, нарешті закохатися. Ось цієї емоції не вистачає найбільше. Через мій подвійний дар або одного ідіота, короля академії, щоб його демони забрали, моє особисте життя на паузі вже три роки. 

– Ті, будь ласка, опусти штору, я помираю, – простогнала із стражданням в голосі Бет. 

– Не треба було вчора стільки пити, дорогенька. Я тобі казав перед початком твоїх вливань, що вранці планую прогулянку островом. Ти мене геть не чула? – Лео не заспокоюється. 

– Лео, ти – бісове прокляття! Я тобі ще вчора сказала, що в мене горе, важкий розрив із хлопцем, тому нап’юся! – уже гарчить Аннабет. 

–Я тебе благаю! Мені не розповідай, як важко дався тобі розрив із цим екзорцистом, – продовжує знущатися вередливий дух. 

– Торік – некромант, – уже стогне подруга. 

– Твій батько – некромант, а цей глист, який Торік, екзорцист! І якщо ти забула, я був при цьому розлученні, – з важливим виглядом сказав Лео. 

Так, учора в нас був дуже веселий вечір. Ми банально напилися. По-перше, це перший день відпочинку, по-друге – черговий розрив у Аннабет. Тільки не подумайте, що вона легковажна. У неї справді був уже не один роман, але далі поцілунків справа не заходить. Так і з останнім. Два місяці побачень, кілька поцілунків і епічний фінал. 

“ – Торік, нам час розлучитися, – каже Бет у той момент, коли губи Торіка знайшли мочку її вуха. 

– Не зрозумів, – він ошелешено відсторонюється, але руки з талії не прибирає, – це що, жарт? 

– Ні. не жарт. Я тобі вже казала, що ти не можеш дати мені того, що я хочу, – втомлено відповіла Аннабет. 

– Беті, люба, ти навіть не спробувала взяти все, що ти хочеш, – каже він муркотливо, наближаючись для поцілунку. 

Його рука лізе під спідницю Бет. Вона перехопилює його нахабну кінцівку і з огидою відкидає вбік. У цей момент з’явивляється Лео. 

– Любий, ти в курсі, що її зараз знудить чорною магією на тебе? У тебе двадцять секунд на роздуми. Яка частина твого кволого тільця тобі заважає жити? 

– Це жарт? – не зрозумів Торік. 

– Аннабет, дорогенька, де ти знайшла це непорозуміння? І чому він думає, що кожне слово – це жарт? Він що, обділений розумом? Бідолаха, не хвилюйся, я знаю одного дуже гарного лікаря, щоправда, він помер років сто тому, але все пам’ятає. Я домовлюся, і він скаже, які зілля потрібні.Бет, так і бути, щиросердно зробить, може, навіть безплатно. Правда, Аннабет, не дамо хворому згинути дурнем? 

– Ну знаєш, Аннабет, – Торік обурено схопився з дивана і почав бігати кімнатою, – ти мені казала, що твій фамільяр – той ще гад, але це вже занадто! Я пішов, і не шукай зі мною зустрічі. 

– Та кому ти потрібен? – обурився Лео. – Подивіться на нього, зустрічі не шукай. Через день приповзеш сам, милості й ласки просити. 

– Лео, припини, – гаркнула Бет, – як ти мені набрид! Торік – невдаха, нічого не зміг зробити, щоб тебе позбутися. Доведеться нового некроманта шукати і спокушати…” 

Зрозуміли, так, чому в Аннабет стільки невдалих романів? Вона в пошуку того, хто допоможе повернути Лео у світ духів, щоб нарешті завести собі нормального слухняного фамільяра. 

Вийшло так, що під час ритуалу закликання фамільяра всі нормальні відьми отримали духів якоїсь тварини: лисиця, білка, заєць тощо. Моя ж Бет отримала від предків – дух її дядька в сьомому чи десятому поколінні.Леонард Ван Персі колись був графом якогось королівства, про яке всі давно забули. І в мене тверде переконання, що не було цього королівства ніколи. Ми з Аннабет витратили чимало часу і випили багато літрів зілля енергії, але так і не знайшли в жодній книзі, в жодній бібліотеці згадки про це місце. Зараз поясню, навіщо ми так напружувалися.

Через місяць після набуття фамільяра в Аннабет стався викид темної магії. Вона була вдома у своїй майстерні і п’яту годину билася над зіллям для завивки локонів. Зауважте, вкрай важливе зілля – випив і тиждень із кучерями. Дуже зручно: скільки не мий голову або просто змокни, що зі мною траплялося часто, волосся, наче щойно після укладки. У Бет уже було подібне зілля, але там формула для дрібного завитка, а вона хотіла великий зробити. 

Чергова спроба завершилася невдачею, і Бет так розлютилася, що відчула нову магію в собі. Вона, як потік лави, побігла по венах, завдаючи пекельного болю. Бет осіла на підлогу і застогнала, а коли магії в ній стало надто багато, закричала і зрозуміла, що вона виходить з неї чорним туманом. У цей момент з’явився Лео, як плащем, огорнув своєю безтілесною сутністю і все ввібрав.Зберіг Бет та майстерню цілими. 

Цей момент застав її батько. Він зрозумів, що Лео відмінно впорався зі своїм завданням і навіть жодного їдкого зауваження не сказав за весь вечір.Оглядаючи майстерню, тато Аннабет побачив наполовину зотлілі горщики і казанки, які були найближче до місця, де сиділа його донька. Бет напоїли заспокійливим зіллям, додали кілька крапель снодійного і поклали в ліжко. Через певний час її тато зайшові переконатися, що повторний викид їй не загрожує. Він помітив мерехтіння біля узголів’я і тихо покликав: 

– Леонарде? 

– Так, Теодоре, я тут. Ти хотів поговорити? – відповів фамільяр, з’являючись повністю. 

– Я хотів зрозуміти, що це було і як тобі вдалося це зупинити? 

– Для цього я тут. Я не тільки допомагаю своїй відьмі, а й можу вбирати енергію і магію, темну чи світлу, – відповів Лео приреченим тоном. 

– Ти так про це говориш, нііби сподівався на щось, а зараз зрозумів усю безвихідь ситуації, – Теодор ледве усміхнувся.