Розділ другий

Звідкись – ніби з неба, ніби з пам’яті –ринула вода, й світ затих.

– Це що за жарти? Іспит – не місце і не час для розваг! Хто це зробив? Негайно піднятися і вийти до нас. 

Усі мовчать. Зрозуміло, страшно, коли на тебе так волають. Але мені зовсім не шкода жартівника. Я через нього стою тут напівмокра. 

Вирішила, поки професор волає, просушити одяг.  

Вдих, видих… 

... і я мокра з голови до ніг ще й на професора бризки полетіли. Могутня постать розвертаеться до мене. Професор бойового мистецтва – здоровий і сильний напівтроль. Я маленька, метр шістдесят п'ять, ще й тоненька, як ельфійка, а він великий, майже два двадцять, в плечах метр, не менше. Тут ще й демон вирішив, якщо не добили, треба покусати кривдника, і кинувся на мене. 

Чи злякалася я? А самі як думаєте?

Я з переляку підняла обидві руки і направила такий потік магії, що думала, спалю полігон до біса, і мене відрахують. 

Добре, що в батьків своя будівельна фірма. Відбудують заново, безплатно, і є шанс закінчити навчання.  

Стадіон не згорів, а навпаки, половину трибун знесло хвилею води разом із демоном і професором. Слава пресвітлій, усі живі залишилися. Тоді я і зрозуміла, що це не жартівник, а я сама замість вогню використовувала воду. Відтоді почалося моє особисте пекло. 

Мене вивчали, як дивину. Батьків дістали викликати за кожним моїм чихом в академію. Приблизно через три місяці мене залишили у відносному спокої. Професори і ректор зрозуміли, що вода – це моя друга стихія, але вона прокидається тільки під час сильного потрясіння. 

Професорський склад – молодці, свою справу зробили, а мені як жити серед ідіотів-студентів? З популярної й талановитої студентки я перетворилася на предмет глузувань і експериментів окремих особливо нахабних вогневиків. До кінця року мені не давали спокійно жити, спати, займатися і просто дихати. Я жалілася батькам і благала мене забрати з цієї убогої академії. Але мої батьки – неймовірні люди. В останню мою слізну істерику мама посадила перед собою і спокійним голосом сказала:

– Тіано, люба, ми – твої батьки і безумовно тебе любимо у всіх твоїх проявах. Але те, якою ти стала за останні пів року, це не наша заслуга. Ми тебе не так виховували. Я згодна з тим, що академія, точніше, суспільство дуже згубно на тебе впливає. І, може, справді краще буде забрати тебе. Але скажи мені відверто: через пів року, рік або п'ять ти зможеш пробачити собі це боягузтво? А нам пробачиш? Ти – боєць! Ти – сильна! У тебе є подруга, яка завжди допоможе і підтримає, не відвернеться, як це зробили інші так звані друзі. То ж, будь ласка, збери волю в кулак і за кілька днів виріши, чого ти хочеш. Сховатися від усіх чи боротися за себе? 

Я вирішила боротися за себе і з собою. Моя вода не давала про себе забути ні на день. І в цьому “допомагали” однокурсники. Значним полегшенням була дружба з Аннабет. Мама мала рацію, Бет не відвернулася, коли дізналася про мою неадекватність із магією. Хоча вона теж неадекватна. 

Моя подруга – відьма. Сильна, з даром зіллєваріння. Але під час стресу наповнюється чорною магією і може рознести все навколо себе.

Ми дружимо з колиски. Наші мами були й залишаються найкращими подругами, батьки – найкращими друзями. Вони вчилися разом. У сімнадцять років на зимовому балу в академії закохалися взаємно й утворили дві міцні пари. Після закінчення навчання одружилися й оселилися по сусідству. Ми з Аннабет народилися з різницею в місяць. Наші батьки ось уже двадцять років щасливі у шлюбі і з тією ж пристрастю дивляться один на одного. Фу! Так солодко це все звучить, що аж щелипи зводить.  

Одне питання, дорогі наші пращури: де ви так встигли нагрішити, що пресвітла вирішила на нас відігратися?