Глава 36. Зайвий наречений.

- Хто це? – в один голос запитали обидва чоловіки, просвердлюючи мене однаково гнівними поглядами.

Капець! Я ще й винна!

Та, якщо злість Олега мені, як то кажуть, до лампочки, то від злющого погляду Дінея-Сергія вже горить дупа і душа в п'яти йде. За наше довге подружнє життя мені траплялося кілька разів вигрібати від нього, і повторення я б дуже-дуже не хотіла. Я це Вам зі знанням справи кажу, приємного аж нічого немає. Я нервово прикусила нижню губу, гадаючи, як краще вийти з неприємної ситуації. Та поки я гарячково збиралася з думками, Олег, свинюка така, знову вліз, куди не треба.

- Я наречений Наталі Вікторівни, - нахабніє мій колишній, і у мене серце зупиняється. От же ж, хробак безмозгий!

Матінко моя, люба! Це ж там, в іншому світі, я Дінею юною дівчинкою дісталася і все життя тільки його жінкою була, більше ніхто, як чоловік, до мене не торкався. А тут… Це моє сорокарічне тіло сім років іншому, Олегу, належало, та й до нього була парочка коханців, чи трохи більше, а може, і не трохи, як то кажуть, не будемо занурюватися в історію...

Я злякано зиркнула на Дінея, і від побаченого легше мені не стало, у нього буквально пара з вух йде. Ой, лишенько! Хай тобі, грець, Олег! Щоб ти провалився!

- Ні! – тоненьким голосочком заперечую я, ще й головою мотаю з боку у бік, розуміючи, що зараз щось таке недобре буде, і намагаючись, хоч як запобігти катастрофі.

- Це я - наречений Наташі. Ти тут зайвий! – рикає мій чоловік та, з цими словами, із страшно спотвореним від люті обличчям, Діней-Сергій хапає Олега за шкірку і одним рухом викидає з квартири. Та так викидає, що той просто летить у повітрі аж до протилежної двері в сусідню квартиру, вкарбовується у неї і сповзає донизу мов ганчірка.

І вже, звідти, розкинувшись на підлозі кінцівками на всі боки, волає, мов навіжений, кой-як намагаючись піднятися:

- І це ти в цього ненормального дикуна без пам'яті закохалася, Наталя? Це - той самий «інший» чоловік? Це через оце непорозуміння людського роду мені в твоєму житті більше немає місця? Через якогось кремезного чолов’яги з села я раптом став зайвим? Ти ж лікар, Наталочко! Розумна, інтелігентна жінка! Та у нього на лобі написано, що відсутня будь-яка освіта, яка там вже вища! Невже ти думаєш, що будеш щаслива з цим ненормальним селюком?

Діней-Сергій більше не слухав його. Він з грюкотом зачинив двері і різко розвернувся до мене. Я злякано та швидко заторохтіла:

- Після повернення у мене з ним нічого не було! Чесно! Клянуся!

Але розлючений до нестями чоловік вже приволік мене до кімнати. Якась секунда, і він вже сидить на моєму дивані, а я, з купою верхньої одежі на голові, бо ми ж іще не встигли роздягнутися, лежу у нього на колінах догори голою дупою. Важка рука з силою кілька разів опустилася на мої оголені сідниці, у супроводженні кожного дзвінкого ляску одним лютим словом:

- Що! Він! Робить! У! Твоїх! Покоях! Які! Замикаються! На! Ключ!

- Він раніше був моїм чоловіком! Ще до того, як я потрапила до твого світу! Коли я повернулася, одразу вигнала! А він усе приходить і приходить! Ключі не віддає-є-е-е! Я не винна! - верещала я, посилюючи звук до ультра на кожному ударі.

Рука давно зупинилася, а я все плакала та, крізь сльози, продовжувала жалібно промовляти, як сумувала без нього, як журилася, що ніколи не побачимося. Лежала непорушно та тихенько жалілася, як цей Олег переслідував мене, ліз до мене із квітами та обручками, а я вирішила, що, крім свого коханого, іншого чоловіка не хочу. І як я із своїм Дінеєм не буду, то, краще, залишуся надалі сама вік вікувати. Одним словом, втокмачувала цьому ревнивцю, що я, вся така хороша, і тільки про свого любого Дінея увесь час нашої розлуки і думала. Нарешті, відчула, що достукалася крізь пелену ревнощів і люті до розуму свого чоловіка – мої постраждалі сіднички почали ніжно гладити.

Потім, важко зітхнувши, Діней-Сергій підняв і посадив мене собі на коліна, пригорнувши до грудей, та задумливо, проте рішуче, промовив:

- Піду-но, я вб'ю його.

Продовження

Такої паніки на мене навів, що я вчепилася в чоловіка мертвою хваткою:

- Любий, будь-ласка, благаю, не треба!

Він зло примружився:

- Шкода його?

І бачу, що в зелених очах знову розгоряється ревниве полум’я.

- Ні! Ні! Зовсім, ні! Та, ти що! Не потрібний він мені! Не тому не треба, що його шкода, я за тебе, любий, боюся! Ти ж не знаєш нашого світу! А я знаю! Просто, тут тебе самого, потім, за такий вчинок спеціальні воїни, що називаються поліцією, можуть зловити і посадити за грати, відібрати волю на довгі роки! А я більше не хочу і одного дня жити без тебе! Прошу, коханий мій, єдиний! Нехай цей дурень забирається звідси, а ми з тобою поїдемо до твого батька, одружимося, і будемо жити разом довго і щасливо. Діней! Сергій! Любий мій!

Страшенно хотілося помститися йому за набиті сідниці, та зараз був не час. Я почала цілувати обличчя, шию чоловіка, мої руки невпинно гладили плечі, груди, живіт, потім потроху обережно посунулися нижче...

Коротше, якщо Олег зараз втече і до мене більше не припреться, точно буде жити. Принаймні, Діней-Сергій його не приб’є.

Наступного дня ми з чоловіком зранку зайшли та подали заяву на реєстрацію шлюбу, а потім разом пішли до мене на роботу - звільнятися. Сергій, а я вже почала звикати називати Дінея цим ім’ям, саму мене ніде не відпускав, та і я не хотіла залишати його сам на сам. Чоловік все ще, іноді, дивувався різним речам мого світу, як дитина, і я хвилювалася, що через відсутність досвіду він може ускочити у якусь халепу.

Заходимо ми разом з Сергієм в ординаторську. Бідолашна Лариска, навіть, щелепу на стіл впустила. Вилупилася на мого Сергія, немов на зірку з Голлівуду. Втім, і сама знаю, що він красень! Іноді навіть, жалкую, що він у таке чудове тіло попав, а я у своє старе. Ну, тобто, не старе, а просто… хотілося б щось краще… Тю на мене! Маю бути задоволена: чоловік гарний, мов з лиця напийся, а я вередую.