Глава 31. Щасливе життя.

Якось, теплим літнім ранком я стояла біля відчиненого навстіж вікна і, тримаючи руки на животику, що вже злегка випирав уперед, намагалася зрозуміти: це вже ворушиться маля чи просто в животі бурчить? Раптом, з вулиці почулося тихе відчайдушне скиглення, явно приглушене, але дуже жалібне.

Я стрімко кинулася у двір. Само собою, за мною натовпом в стані непідробного жаху, від того, що я можу впасти, мчали служниці та охоронці, благаючи не поспішати та йти спокійно.

На площі перед замком простягнувся обоз з восьми важко навантажених возів. На кожному з них були не тільки речі - поруч з візниками, попереду, на кожній підводі понуро сиділи коханки короля. Біля одного з возів стояла і плакала, а точніше, що скулила, затиснувши рота кулачком, маленька принцеса. На возі намагалася лагідно посміхатися дитині, крізь сльози, її матір.

Я розгублено озирнулася на Мерін:

- Що тут відбувається?

Мерін, знизавши плечима, просто відповіла:

- Король роздав своїх коханок.

Я оторопіло втупилася на неї, не в змозі осмислити нову подію.

- Тобто, як, роздав? Вони ж - живі люди!

- Не розумію, чому ти дивуєшся? Бахар теж усіх своїх жінок роздав, коли тебе полюбив. Ми всі, у замку, спочатку страшенно здивувалися, не могли второпати, чого це він, бо тоді ще про тебе не знали. Він же майже півроку був вдома відсутній, а коли повернувся, найперше, що зробив - всіх коханок роздав, навіть не глянув ні на одну з них після тривалої розлуки. А були такі, що любили його… Одна, навіть, хотіла на себе руки накласти, та їй завадили. Всі гадали, що воно таке діється, аж поки Бахар тебе не привіз. Ти ніби не знаєш, що, якщо господар роздає всіх коханок після одруження - це найвищий спосіб чоловіка показати дружині наскільки вона важлива для нього.

- Я… я думала, що королі діють інакше. Мерін, а дівчинка?! Дочка? Як можна розлучати матір і дитиною?

- Це непорушне правило. Жінок можна дарувати, віддавати, відбирати, красти, навіть, продавати, а діти завжди залишаються батькові.

Ось уже стільки років тут живу, а від цих слів аж скрутило.

І все ж... Мені було дуже… добре від того, що ці жінки їхали з мого дому. Промайнула було думка, умовити чоловіка залишити матір дівчинки в замку, але я одразу відкинула її. По-перше, вона - молода, красива жінка і їй буде краще жити поруч з чоловіком ... і краще щоб не з моїм. А за дівчинкою я догляну. Маленьку ніхто не образить.

Я зручно влаштувалася в сторонці і спостерігала як усі збори закінчилися, і жінки, які, якщо чесно, самим фактом своєї присутності в замку, страшенно нервували мене, зникли за воротами.

Я підійшла до зарюмсаної малої, що розгублено стояла посеред двору. Недалеко від дитини, розташувалися на лавках і розмовляли про щось своє, дві її няньки.

- Сонечко, вчора у стайні народилося маленьке лоша з білою зірочкою на лобі. Мені потрібно його провідати, ти не сходиш зі мною? Лоша конче необхідно погладити, бо воно таке малесеньке і безпорадне. А я, бач, через великий живіт не можу нахиляться, тому що тоді погано себе почуваю, ти не допоможеш? Підемо? Навідаємо лоша з зірочкою на лобі?

Дівчинка відволіклася від своїх важких дум і з обережною цікавістю подивилася на мене, потім нерішуче кивнула. І ми неспішно рушили удвох навідати та погладити мале лоша.

Коли король, як вже звик, прийшов годувати мене обідом, я мовчки взяла у нього з рук ложку і почала їсти сама. Діней полегшено зітхнув і посміхнувся. Зрозумів, що догодив мені з тими коханками. Та усе ж запевнив:

- Обіцяю, якщо все буде добре з твоїм здоров'ям, через два місяці після пологів поїдемо на Південь, у прикордонний маєток Бахара і проведемо там цілий місяць. Я поверну тобі всі пропущені дні з сином.

Я тільки зітхнула. А що тут скажеш, як він вже все вирішив і, все одно, буде по його?

Впевнена, з жодною вагітністю не носилися так, як з моєю. Принаймні, я не чула про таку божевільну турботу і не спостерігала подібного, ні в одному з світів.

Коли прийшов час і я народила міцного здорового хлопчика, радості у короля і всього замку, було стільки - не передати словами.

І обіцянки своєї Діней дотримався. Через два місяці після пологів я познайомила Бахарчика з його маленьким братиком. Старшенькому пішов вже восьмий рік. Він так підріс і подорослішав за цей час! Цілий місяць я намагалася не розлучатися з хлопчиком, хоча він, після перших трьох днів разом вже норовив втекти і зайнятися своїми «чоловічими» справами з Бахаром та Дінеєм.

З тих пір, ми знову бачилися усі разом кожного місяця. І раз на рік, влітку, Діней дозволяв мені проводити цілий місяць у прикордонному маєтку Бахара з обома хлопчиками та його донькою, яку я згодом теж стала брати з собою.

Не дивлячись на те, що Діней був дуже владним чоловіком, мені, так чи інакше, і не завжди одразу, але в основному, вдавалося отримати бажане. Наші інтимні забавки в ліжку, з роками постійно змінювалися, бо я далеко не одразу зважувалася використовувати свої, так би мовити, широкі знання предмету, вже не стільки практичні, скільки теоретичні - з порнофільмів. Проте кожне нове дійство заводило Дінея надовго і настільки, що я не поспішала з наступним експериментом.

В цілому, нарешті, моє життя в новому світі можна було назвати по-справжньому щасливим, бо я не хотіла ніякого іншого. Іноді, зупинялася і думала:  «Господи, яка ж я щаслива! Дякую тобі! Хай би так було завжди!»

Скоро моєму Бахарчику двадцять чотири. Вже двадцять п'ять років я в цьому світі. Судячи зі стану юного тіла, в яке я колись потрапила, тоді мені було років з п'ятнадцять. Іноді згадую, як мене, мокре безхатченко, мов «кошеня» підібрали і кинули на воза та привезли до замку Дінея. Зараз виходить, що мені, королеві, років сорок, приблизно.

Одного разу, нестримно захотілося подивитися на місце, де все почалося. Діней організував нашу подорож, хоч думав, що я просто хочу навідати рідні краї.