Глава 28. Злочин.

Коли через два дні мені, нарешті дозволили виходити вдень, я відразу понеслася гасати, як коняка, по всій замковій території. Натовп з чотирьох служниць і двох воїнів всюди тягався, як хвіст, слідом за мною.

Я помітила, що, варто було нам з'явитися там, де були якійсь люди, присутні або зустрічні, вони завмирали і низенько кланялися, вільні розмови замовкали.

У певний момент своєї безцільної прогулянки я опинилася біля стайнь. Сьогодні, на радість усім, добре припікало сонечко. Стрімко танув сніг. В повітрі переможно дзвеніла весняна крапель.

Раптом, з пологого даху стайні від основної маси відірвалася і з'їхала вниз величезна брила снігу прямо на мою прикриту білим хутряним капюшоном голову. Удар був досить сильним. Мене оглушило. Я похитнулася і звалилася з ніг, втративши свідомість. Отямилася на руках у Дінея, тут же, у дворі, недалеко від стайні. Навколо стояла мовчазна юрба слуг.

- Як ти? – у його голосі була непідробна тривога, сильні руки, що підтримували мене, трохи тремтіли.

До нас наближався замковий лікар, він бідолашний біг, ковзаючись на слизькій бруківці.

Капець! А як, король знову замкне мене у кімнаті, поки сніг не зійде? Де та сніжна брила узялася на мою голову!? Лишень на волю вийшла…

- Нормально. Голова зовсім трішечки болить.

Після ретельного огляду лікар сказав, що нічого страшного зі мною не трапилося, проте порекомендував, сволота така, три дні постільного режиму і повний спокій.

І, чи треба говорити, що, незважаючи на мої гарячі і бурхливі протести, Діней на руках відніс мене до моїх, вже остогидлих покоїв, і, особисто, вклав у ліжко.

Я звичайно спробувала повибрикуватися:

- Я не буду лежати! Зі мною все добре! Чому я маю…

Та Діней придавив мене до ліжка долонею, коли я намагалася встати, боляче ляснув по м’якому місцю важкою рукою, і сердито гаркнув:

- Тільки спробуй піднятися. Покладу на коліна та так відшльопаю, що ці три дні на животі пролежиш!

Я одразу перестала сіпатися і зарюмсала. Діней же, не звертаючи уваги на моє скавуління, віддав відповідні розпорядження прислужницям та охоронцям і пішов собі. Тиран! Деспот!

Ні, ну за що мені та кара небесна? Де я завинила? Я ж бо тільки-тільки на волю вийшла після того випадку у тронному залі! Ще три дні у клітці були для мене особливо важкими, тому, що тепер мені навіть з ліжка не дозволяли вставати. Та і вночі король вирішив за краще, у ці дні, не тривожити мене.

Вдень Діней ​​приходив ненадовго, щоб провідати мене. Кожного разу я не втримувалася і одразу починала нити, що абсолютно здорова, і хочу встати. Та цей чоловік був непохитний, мов скала, і я змушена була вилежати усі три дні, призначені капосним лікарем.

На четвертий день, я підскочила з ліжка вдосвіта, і вже рано вранці, повністю одягнена для прогулянки, стояла біля дубових дверей загальної зали, що були виходом на вулицю.

Як навмисне, лив дощ. Стоячи у проході, я деякий час спостерігала, як сильна затяжна злива несамовито б’є по бруківці двору, створюючи численні пухирі. Краплі розмірено і швидко стукали по дахах будівель, що були у дворі. Стукало так, ніби там працювали сотні теслярів.

Я стрімко розвернулася та, роздратовано тупаючи ногами, пішла назад, до свої кімнати, хвіст сонних служниць і охоронців задоволено плентався позаду, бо перелякалися, що я випхнуся під дощ.

По дорозі зустріла зарюмсану молоду жінку, одну з служниць королеви і співчутливо зупинила її.

- Що трапилося?

Дівчина спочатку знітилася, дивилася долі і тихо щось мимрила собі під ніс. А потім таки видавила:

- Прошу, не затримуйте мене пані, бо я йду по лікаря.

Невже королева захворіла?

- А що ж, таки, трапилося? – ласкаво, та наполегливо, перепитала я, і, щоб дійсно не затримати служницю, почала рухатися разом з нею до лікаря.

- Маленькій принцесі зле, - знехотя повідомила дівчина.

А ось це вже гірше. Що дитині робити у королеви рано вранці? Обидві маленькі принцеси так бояться її, що самі б не підійшли близько. Я повинна подивитися. Поки прийде лікар, може зможу допомогти крихітці. І я, залишивши в спокої служницю, кинулася бігти до покоїв королеви. «Хвіст» метлявся позаду.

Перед кімнатами господині замку, на відміну від моїх, охорони не було, і я вільно увійшла, точніше, ми з «хвостом».

В покоях королеви вже було повно людей і, навіть, король, що, скоріш за все, увійшов через суміжні двері, бо вони були трохи прочинені.

Діней сидів на різьбленому кріслі і тримав на руках тільце дівчинки. Його обличчя закам’яніло від горя, а на підлозі, біля його ніг, тихенько хитаючись з боку у бік, навколішках сиділа мати дівчинки, тримаючи дитинку за ручку. Це була одна з коханок Дінея, вона відкрила рот у мовчазному крику, очі величезні, перелякані, сльози котяться, але ні пари з вуст. Це було страшно.

Я обережно підійшла до короля і тихенько доторкнулася до зап’ястка малої, намагаючись намацати пульс. Рука виявилася абсолютно холодною, пульс був відсутній. Дівчинка мертва. На дитячому обличчі було видно сліди побоїв. На маленькій скроні віночком запеклася кров.

Як з'ясувало ретельне всебічне дізнання, напередодні ввечері маленька принцеса виявила, коли нишпорила по замку в супроводі няньки, недавно окоту кішку з ще сліпими кошенятами. У повному захваті від знахідки, дівчинка стрімголов помчала з розповіддю до матері, маючи на меті, отримати дозвіл невідкладно забрати кошенят і їх пухнасту матусю до своєї кімнати. Старенька нянька бігла слідом, та не встигала за прудкою вихованкою і порядком відстала.

Королева саме підходила до своїх покоїв, коли дитина, що поспішаючи, була неуважна, врізалася в неї з усього маху. Від несподіванки королева похитнулася, невдало оступилася, заплуталася у довгих спідницях і впала.

Це- безглузда випадковість, що ніхто не встиг підхопити господиню, занадто все було несподівано і швидко. Підхопившись на ноги, королева, як розлючена фурія кинулась на принцесу з кулаками. Вона особисто побила її. Лупцювала і тузала маленьке тіло руками і ногами, немов втратила розум. Отямилась жінка не одразу. Служниці заклякли від несподіванки, звичайно, що навіть, не спробували відтягти її. Коли все закінчилося, дівчинка вже лежала нерухомо. Королева, перелякалася і звеліла покласти принцесу на диван у своїх покоях, поки вона не прийде до тями.