Глава 27. Пташка у клітці.

До самого вечора, я страшенно хвилювалася, перебувала в нервовому очікуванні, сама не розуміючи чого.

Цілий день, мов на голках, просиділа у своїх кімнатах, уявляючи покарання одне гірше іншого. Він, навіть, не поговорив зі мною! Як на зле, в голову лізло найгірше… Згадувала, як Діней боляче набив мене, зовсім юну, своєю дужою тренованою рукою воїна, коли я, хай і нахабно, проігнорувала його наказ з'явитися в загальний зал на вечерю. Потім, думала про ту образу, через яку втекла колись, як він за просто так, без провини, шмагав мене батогом біля стовпа, на потіху своїй майбутній королеві.

Та найбільше, що наводило жах… Обидва ті рази, покарання здалися мені жахливими, неприпустимими, дуже жорстокими і болісними, не кажучи вже про те, що несправедливими до мене.

Як же тоді було боляче і дуже-дуже страшно! А Діней якось обмовився, що практично не застосовував до мене силу, що не бив, а «майже приголубив». Тобто, те, що я згадую як найбільші приниження і жах, він, навіть, не вважає за серйозне покарання.

Матінко моя, то що ж на мене чекає тепер? Діней виглядав дуже розлюченим! Мерін співчутливо заглядала мені в очі, але мовчала, бо що тут скажеш...

Служниці, між тим, доповіли, що в покоях королеви справжнє свято. Значить, розвідка у стерво працює. Радіє з моєї біди, зміюка. Гадає, що я уляпалася по вуха. Що ж… Хоч у когось добрі новини...

Кілька разів служниці приносили поїсти, та мені шматок у горло не проліз, хоч і знала, що сили знадобляться.

Так що ж це таке!! Я ж не зробила нічого поганого! Це – непорозуміння!

Стороннім поглядом, само собою, розумію, що мої майже обійми з тим Смоком виглядали не так, щоб гарно... Та ще і його слова… Ну чому я хоча б не спробувала одразу відштовхнути його? От, дурна! Хоч би долоні свої швидше з чужих чоловічих плечей прибрала...

Я знову і знову у думках переінакшувала ранкові події у тронному залі.

Нарешті, ввечері за мною прийшли від короля.

До речі, у звичайний час, ніби, просто, попереду чергова ніч кохання. Та я знала, що це не так…

Йшла, а ноги у колінах підгиналися, погано слухалися, ніби не мої – от, підламувалися і не йшли. Як ніколи, повільно цього вечора наближалася я до покоїв Дінея.

І все ж, мені здалося, що коридор закінчився дуже швидко! На мить притулилася лобом до дверей у його покої: і чекати вже більше не було снаги і заходити моторошно. Потім зібралася, відкрила двері та увійшла.

Сьогодні я особливо ретельно приготувалася: ретельно вимилась «Юлькою», гарно вбралася, волосся, як король полюбляє, розпустила. Все те, в слабкій надії, що, якщо я буду виглядати якнайкраще, Діней не буде занадто жорстоким до мене...

Сьогодні він уже чекав на мене в кімнаті. Витягнувся, напівроздягнутий, на розібраному ліжку, підклавши одну руку під голову, і пильно дивився, як я нерішуче підходжу ближче.

Коли я наблизилася настільки, що стало можна дотягнуться рукою, він нетерпляче смикнув мене до себе і рвучко перекинув на ліжко.

А далі... ніч не відрізнялася від усіх попередніх. Навіть, була гарячішаю.

Король заснув, а я лежала поруч, без сну, і намагалася зрозуміти. Що то було? Чого чекати далі? Він жодним словом не згадав прикрий ранковий інцидент. Що це означає?

Змучена перед тим цілим днем ​​очікування побоїв, покарань, хоча б нарікань на мою поведінку, а потім, вже вночі, болісно роздумуючи, чому нічого цього не було, піддалася сну тільки під ранок.

А потім знову, як завжди, прокинулася в королівському ліжку сама.

Ледве я, одягнувшись, вийшла з королівських покоїв, усі десятеро служниць і на додачу два воїни-охоронця узяли мене у коло, та так провели до моїх кімнат.

Потому воїни залишилися чергувати біля моїх дверей зовні. А, коли я здивувалася з цього, Мерін розповіла, що і вчора також за дверима двоє охоронців цілий день чергували, просто я уваги не звернула. Що ж! Вчора мені, і справді, не до воїнів було.

Я знову провела увесь день в своїх покоях безвилазно, бо охоронці дуже чемно не дозволили мені їх залишати. Добре, що хоч вже не так нервувалася. А ввечері мене повели до короля...

Через тиждень я завила, як вовчиця.

І прийняла тверде рішення: треба щось змінювати!

Ледь мене завели в королівську спальню, Діней одразу, цілуючи - цього, до речі, я його навчила - став знімати мій одяг. Я почала відчайдушно опиратися:

- Ні! Діней! Стривай! Ми маємо поговорити! Я так більше не можу!

Він здивовано підняв одну брову, продовжуючи роздягати мене:

- Як саме ти не можеш?

Я буквально закричала:

- Дай спокій моїй сукні!

Але він просто не слухав. Увесь мій одяг вже валявся просто на підлозі, а мене саму король ніс до ліжка. Я кинулася у бій: пручалася, виверталася, брикалася, кусалася. Та Дінею це - тільки забавка. І, коли він, затиснувши обидві мої руки над головою, переможно увійшов у мене, його обличчя було неймовірно задоволеним. Хай йому грець! Йому ще й сподобалося брати мене так. Коли ми лежали, відпочиваючи між оргазмами, Діней раптом ніжно погладив кінчиками пальців моє обличчя, потім нахилився так близько, що наше дихання змішалося, і прошепотів:

- Я нікому, ніколи, ні за що, не віддам тебе, Наташо. Ти моя… тільки моя… назавжди...

Ось і вся розмова.

Та, вже ні! На цей раз я вирішила не здаватися. Напередодні, вдень, мені вдалося подрімати, і тепер, незважаючи на приємну розслабленість після сексу, я змогла втриматися.

Я чекала. Усю ніч.

Так вже спати хочеться, але я тихенько лежу під важкої рукою, не ворушуся. Як же темно в кімнаті! Хоч в око стрель! І тихо так, тільки наше дихання чути. Хоч весна потроху набирає обертів, і вдень сніг потихеньку тане, але вночі ще морозно, вікна покриваються товстим шаром паморозі. Тому, навіть якщо зараз надворі місяць світить, у спальні нічого не видно.

Нарешті, повітря почало сіріти. Ранок. Король заворушився, став обережно підніматися. Я відразу підхопилася: