Глава 26. Своє місце.

Закінчилася зима. На прощання, вночі вона як слід вдарила морозом, а вдень засипала скрізь мокрим снігом. Мстилася, що всі раділи весні, що ось-ось прожене її насправді, а не лишень за календарем.

Моє повсякденне життя у замку північного короля йшло, як і належить улюбленій коханці короля.

Фрейліни королеви, після показового покарання однієї з них, причаїлися і більше не турбували нас із Мерін. Я розуміла, що вони мені, аж ніяк не подруги і ніколи такими не стануть. Служниці надто страхалися мене, а точніше, Дінея.

Єдина, на кого я насправді могла покластися у гаремі, і в цілому північному королівстві - це Мерін. ЇЇ рука зажила, на щастя, й сліду від опіку не залишилося.

Королева пихате намагалася робити вигляд, що мене не існує. Вона обережно панувала на жіночій половині, при цьому, нас з моєю названої сестрою майстерно обходила своєю, так би мовити, керівною, увагою.

Ми з Мерін перебували, ніби, осторонь від звичайного життя замку, його турбот, проблем та радощів. Проживали собі тут так, немов би, ми з нею - дуже важливі, дорогі, хоч комусь і не зовсім зручні та бажані, але все ж - гості. Або це просто, таке у мене складалося відчуття?

З Дінеєм ми зустрічалися виключно вночі. Наші інтимні стосунки були, як і раніше, неймовірно гарячими, іноді грубуватими і нетерплячими, іноді ласкавими та ніжними, але, крім цього - ні тобі розмов для душі, ні, навіть, будь-якого іншого спілкування.

Тепер я з легкою тугою згадувала наші суперечки з Бахаром щодо того, яку ціну встановити на новий сорт мила або чи варто купувати нового жеребця на породу. Бахар поважав мене, цікавився моєю думкою. А Діней… любив моє тіло, та секс саме зі мною був для нього необхідним та особливим. Наскільки мені відомо, з дня моєї появи, він не цікавився іншими жінками в цьому плані.

Щовечора король повертався до своєї спальні, де майже кожного дня вже чекала на нього я. Приходив пізно, часто, неймовірно втомлений, і після близькості мало не миттєво засинав. А мені хотілося поспілкуватися з ним…

Одного разу я, будь що, вирішила розворушити його, щоб поговорити, але Діней, не розплющуючи очей, тільки підім'яв мене по себе, притиснув так, що я ледь не задихнулася і більше не могла поворухнутися, і продовжив міцно спати. А на ранок, коли я відкрила очі, його вже не було. От і поговорили…

Ось і сьогодні, я, як зазвичай, прокинулася одна в королівському ліжку. Потягнулася, оглянула порожню спальню. В кімнаті було похмуро, за вікном знову хурделиця. Де ж та весна застрягла? Сніг мокрий, лапатий, с дощем, поривчастий вітер так підбиває його, що він летить до землі швидко, рвучко, навскоси.

Я піднялася, потягнувши за собою ковдру. Не поспішаючи, підійшла до високого вузького вікна. Кілька хвилин я бездумно постояла, загорнувшись в товсте тепле кубельце, спостерігаючи на бурхливу негоду за вікном. На вулиці було непривітно, мокро, холодно та порожньо. Я замислилася про своє теперішнє життя, про те, що мої нудні дні зараз такі ж порожні і мляві, і, головне про те, що далі так тривати не може. Просто нормальній зрілій людині потрібні не тільки ночі, сповнені любові, але й дні, сповнені цікавих справ. Принаймні, мені - потрібні!

Для початку, потрібно визначитися, чого я хочу.

Та-а-ак… Я хочу спілкуватися з Дінеєм: допомагати йому вирішувати якісь, хоч маленькі, проблеми, підтримувати його, бути тією, з ким він поділитися і радістю і горем. Загалом, хочу ні багато, не мало, а тільки його душу, на додачу до тіла.

І що робити?

Потрібне доречне заняття! Таке, щоб разом із ним! Тільки знайти своє місце! А чим король займається? Треба б вивчити навколишню обстановку, глибше поринути у довкілля. Отже, мені прийшла пора піти на розвідку.

Я повернулася з королівських покоїв до себе і рішуче почала одягатися у щось простіше, звичайно, що не сама, служниці поралися біля мене. Вирішила для початку піти, попідглядати за королем, де б він не був.

Вийшла у коридор, а за моїми дверима стояло ще чотири служниці. А як же! Обов'язковий супровід, як завжди! Будуть цілісінький день скрізь за мною позаду хвостом плентатися. Та я вже звикла і не переймалася. Майнула думка, що вдома, у замку Бахара, бувало ціла юрба людей чекала мене на виході зі спальні. Це так втомлювало, іноді дратувало, а тепер того хочеться, бо була потрібна...

Замість звичайного маршруту до кімнати Мерін чи до жіночої вітальні, сьогодні я попрямувала в протилежну сторону. Вирішила сьогодні знайти Дінея, поки сама не розуміючи, навіщо. Спостерігатиму, чим він конкретно зайнятий. А потім буду вирішувати, як зможу йому допомагати. Такі склала для себе плани, бо набридло нічого не робити.

Почала пошуки з тронного залу, адже, в моєму розумінні, королі, зазвичай, саме там сидять. Наказала служницям з супроводу провести мене туди. Бо другий місяць у замку, а добре тільки гарем та парк під його вікнами, ой, ледве не забула, ще королівську спальню, знаю. Територія королівської резиденції і самого замку надто велика, тому я досі плутаюсь у переходах.

Тронний зал виявився зовсім порожнім. Зробивши знак служницям залишатися під дверима, я увійшла сама, пройшлася по просторому урочистому приміщенню. Були в його оздобленні: і строгість - рівні ряди дерев'яних крісел, прямі кути в розстановці предметів, і помпезність - шикарні штори на вікнах, покритий білими хутром високий королівський трон, різьблені з завитками спинки у меблів. Крісла, що були ближчі до трону, було теж застеллено хутром, тільки темним.

Несподівано до залу увійшов високий молодий чоловік у білій шубі нарозхрист. Він був немов герой історій мого улюбленого Джека Лондона, Смок Бєлью. Мужній, гарний, в засніженому хутряному одязі, а як завзято та щиро він посміхався мені!

- А хто ж це в нас тут? Які чарівні дівчатка прибирають тронний зал! - і він несподівано нахилився, підхопив мене під колінами і високо підняв, міцно притискаючи до себе.

Я інстинктивно схопилася за його плечі. Що цікаво - навіть, не зойкнула.