Глава 24. Покої коханки.

Ні, ну треба ж таке! Виявляється, гарем тут не зовсім такий, як я собі уявляла, виходячи з тієї інформації, що її мала в іншому житті. Не було тут ніяких тобі євнухів та високих парканів. Гарем у цьому світі - це просто назва жіночої частини королівського замку, яка визначена, та не обмежена якось особливо. Вона починалася з покоїв королеви, які були поруч з кімнатами короля, та мали суміжні з ними двері.

У центральній частині замку, в один бік після покоїв короля, як мені улесливо пояснила дорогою Гвен, йдуть покої його довірених, радників, головних помічників, командирів, а в інший бік – кімнати жінок, так званий, гарем. Зазвичай, тут розміщувалися королева, її фрейліни, коханка короля, якщо така була, або навіть кілька коханок, і всі їх служниці.

Я одразу поцікавилася у Гвен, чи є у короля ран Волдара коханки.

- Є, - неохоче відповіла жінка, було видно, що їй неприємно або лячно, що саме вона розповідає мені про це, - Дев'ять. Але тільки двом з них, наш король виділив, так само, як для Вас, окремі покої і своїх особистих служниць.

Значить, я десята. «Десять негренят ...», недоречно згадався роман моєї улюбленої Агати Крісті. Чи прочитаю ще колись? Навряд чи…

Виходить, окремі покої зараз будуть тільки у трьох, ну, і у королеви, звичайно. Гвен завзято продовжила розповідати про те, що фрейліни живуть в окремих невеликих кімнатках, а служниці, в найкращому випадку, по двоє, а є таке, що і по шестеро.

- А решта сім коханок? - вклинилася я з питанням, бо Гвен вперто уникала про них розповідати.

- Четверо з них розміщені по двоє, решта живуть втрьох в одній кімнаті, - коротко сказала Гвен.

Я, найперше, наказала організувати окрему кімнату для Мерін. Гвен, спочатку обурилася такою вимогою, щось було мені заперечила, мовляв, жодна служниця не має окремого приміщення, навіть, не усі королівські коханки. Та потім, трохи подумавши, сказала, що поселить мою особисту служницю у вільну кімнату фрейліни. Королева, саме нещодавно позбулася однієї, що начебто сподобалася Дінею.

У коридорі, який вів до моїх майбутніх покоїв, стояв несамовитий вереск. Ми з Гвен пішли повільніше, бо попереду відчайдушно билися дві дівчини, пускаючи у хід руки, ноги, нігті, і, навіть, зуби, як хижаки. Пронизливий вереск різав повітря і бив по нервах, шалені суперниці, здавалося, ось-ось вб'ють одна одну.

З протилежного, від того, звідки йшли ми з Гвен, боку коридору, на пристойній відстані від бійки, півколом стояли глядачі. Серед них була сама королева, а з нею, по боках, непоказні молоді дівчата, мабуть, її фрейліни, і кілька дуже гарненьких білявок. За їх спинами юрбилися служниці.

Ми з Гвен підходили з, так би мовити, чоловічої сторони і були єдиними глядачами.

Гвен виступила трохи вперед і, суворим тоном наказала служницям розтягнути забіяк, та, в ту ж мить, відскочила назворот бо її ледве не зачепили. Одразу кілька жінок поквапилися виконати її наказ та розтягнули бешкетниць у різні боки, продовжуючи міцно їх утримувати. Скуйовджені, подряпані до крові, насуплені дівчата важко дихали, їх груди в розідраних сукнях високо здіймалися, обличчя, крім подряпин, наливалося синцями, волосся розпатлане, до речі, теж світле. Судячи з гарного одягу, обидві задираки, скоріш за все, були коханками.

«Усі коханки - білявки, так само, як і я», - відсторонено відзначила я про себе. – «Наш Діней не особливо любить різноманітність».

Я спробувала трохи краще розгледіти королеву. Здається, вона зовсім не змінилася за шість років, що я її в останнє бачила. І так само неприємна мені.

Тим часом, Гвен провела коротке розслідування інциденту, тобто, з'ясувала причину бабської сварки і винесла вердикт, який мене вразив до глибини душі:

- Після заходу сонця, кожну з вас відшмагають різками. Отримаєте по двадцять ударів. Крім того, три дні без солодких десертів.

Оце так-так… Щось я не зовсім зрозуміла ... Тепер Гвен - мій начальник, чи що? Я з побоюванням зиркнула на жінку поруч. Я ж бо з нею як зі служницею, хоч і високого рангу, розмовляла, а вона, ти бач, королівським коханкам покарання призначає. Он воно як! Вигляд у неї, як у суворої директорки гімназії для дівчаток: суха чорна постать, ще б окуляри на кінчик носа, проте, чого немає, того немає.

 - Пані, маєте час до заходу сонця отримати пом’якшення або скасування покарання у короля ран Волдара, якщо буде така його милість до вас, - з цими словами Гвен поважно пішла далі, м’яко потягнувши мене слідом за собою.

Ми пройшли далі по коридору під уважними поглядами усієї гаремної спільноти. Мені аж спину запекло!

Мої покої складалися з трьох кімнат, особистої купальні і відхожого місця. Останнє виглядало як кам'яна лава з круглою діркою, щільно накритою дерев’яною кришкою. Інструкція користувача дуже проста: кришку підняла, сіла, посиділа, «відпочила», кришку закрила. У нас з Бахаром такі самі вбиральні у верхніх кімнатах. Ой! Не маю того згадувати зараз, бо розридаюся… Важкувато щось…

Так… Купальня… Вона у моїх покоях дуже відрізнялася від тієї, що у кухонних робітників. Там були лавки з баліями на них та дірки в підлозі для зливу, куди вода збігає, а в кутку великі чани на печі, звідки гарячу воду набирати. І ще були два чани на підлозі - для холодної води.

У моїх же покоях, у купальні стояла величезна балія, яку на лавку не поставиш, бо всередину дві мене влізе. За наказом Гвен туди наносили кілька відер гарячої та холодної води, додали пахучі травки. До речі, коли я з блаженством занурилася в воду, служниця з благоговінням розкрила різьблену скриньку і дістала звідти шматочок мого мила «Юлька». Я тільки посміхнулася. Приємно так…

Тут же, в купальні, інші дві прислужниці зробили мені розкішний масаж, потім, закутали у велику м'яку тканину, ретельно просушили і довго розчісували волосся. Я ледве не заснула поки мене порали.

У гардеробній кімнаті я виявила багато дорогого та ошатного одягу. Підібрала собі м'якеньке тепле світло-зелене плаття, з довгим рукавом. Зверху надягла корсетку з білого хутра до талії. Чобітки на ноги мені вже натягували служниці, не дозволяючи пані нахилятися.