Глава 23. Гарем.

Я навіть застогнала тихенько: «ох, принесли ж його чорти!», і розпачливо занурилася обличчям у ковдру. Спати, реально, хотілося настільки сильно, що ніяких сил моїх на з’ясування наших відносин не залишилося. Я з дороги страшенно втомилася, ноги, руки ниють. Важка чорна робота стала ж бо для мене незвичною. Хоча і крутилася я, як та білка в колесі, та все ж, як господиня замку, важкою працею не займалася, більше керувала та організовувала роботи інших.

Тому, в слабкій надії, що мене не помітять та не відшукають, лежала тихенько собі, не ворушилася, ще й очі прикрила. Сплю я. І, взагалі, я – не я.

Почула гучне відлуння важких кроків, що наближалися у сторожкій тиші, потім мене різко підняли на руки. Відчула, що ніби підлетіла, чесне слово.

- Що ти тут робиш, я тебе питаю, бісова дівка!? – чи то спитав, чи то вилаявся Диней грізним неприємним тоном.

Я з усієї сили, всім тілом, сіпнулася, вивертаючись з його рук, гепнулася вниз, сівши на жорсткому матраці та відразу перекотилася, і, через мить, вже стояла з протилежного від Дінея боку ліжка.

Під час цих моїх відчайдушних різких рухів, проста хустка від форми кухонної підсобниці зсунулася з голови на шию, від зачіски нічого не лишилося, і тепер я стояла з кудлатим волоссям, що стирчало в різні боки і закривало моє тіло в простій нижній сорочці білою, густою гривою до самої середини стегон.

По усій спальні-казармі пронеслося напівзітхання - напівстогін.

- Я, між іншим, тут сплю! І прошу мені не заважати. Я смертельно втомилася! – зашипіла на Дінея, мов розсерджена кішка, бо в голові був тільки гарем той його.

- Наташо ... - король явно розгубився, не чекаючи такої відповіді, принаймні, такого тону.

Та я, почуваючи страшенну втому, не тільки фізичну, а й від величезного розчарування, перебила його, бо досить було тут усім виставу влаштовувати.

- Дінею, я дійсно хочу спати. Саме тут. Іди вже, прошу, будь такий ласкавий. Поспілкуємося завтра. Я дуже сильно втомилася! - почала більш-менш спокійно, але поступово мій тон підвищувався, і останні слова я вже майже прокричала з надривом, готова зірватися у сльози.

Діней кілька секунд пильно дивився на мене, потім швидко вийшов з кімнати, коротким жестом залишивши охоронця на сторожі прямо тут, в жіночій спальні, майже біля самого мого ліжка, і наказавши ще двом воїнам чергувати попід вікнами, та останнім двом біля дверей у загальну спальню, але зовні.

Треба ж, яка турбота! Прокинувся! А де ти, ран Волдар, був, коли ми щойно приїхали? З королевою своєю цілувався? З  двором королівським вітався? Чи, може, з усім гаремом палко облизувався?

Я ще де-який час роздратовано крутилася в ліжку та подумки сварилася с Дінеєм. Нарешті, вмостилася зручніше і накрилася ковдрою майже з головою. Усе. Я спати.

Коли вранці прокинулась та відкрила очі, кімнату просто заливало яскраве сонячне світло. Ніби нічого такого, та настрій одразу пішов угору. Я солодко потягнулася і сіла. Навколо, на своїх ліжках сумирно та рівнесенько, не рухаючись, лежали мовчазні жінки. Дивно… Кухонні працівники завжди встають вдосвіта, особливо взимку. Я ж бо те знаю. Кілька десятків примружених очей уважно простежили, як я пройшла до вбиральні, потім перейшла у купальню. Коли вмивалася, до мене приєдналася Мерін.

- Що відбувається? - пошепки поцікавилася я, витираючи обличчя чистим рушником.

- Нічого. Бідолашні жінки до смерті боялися коханку короля ненавмисне розбудити. Цікаво, як сьогодні без них усіх кухня із сніданком викрутиться, - знизала плечима моя названа сестра і пустотливо посміхнулася.

Коли ми з Мерін вийшли з купальні, кімната була порожня. Треба ж таке! Нас же всього хвилин п'ять не було. Робітниці, навіть, не вимивалися, не прибиралися… Маю надію, що встигли хоча б надіти на себе щось пристойне.

Ми з Мерін неквапливо начепили форму, зробили одна одній зачіски та пішли собі на кухню. Двоє воїнів - охоронців йшли з боків від нас, двоє ззаду і один -попереду.

Коли наша велика компанія з'явилася біля печей, повна солідна жінка в кухарському ковпаку, головна королівська куховарка, плавно осіла на коліна переді мною:

- Чи не губіть мене, пані! Вибачте, мене дурну!

- Гаразд! - легко погодилася я. - Не погублю та вибачаю. Що ми з Мерін сьогодні будемо робити?

Та продовжити мені не дали. Прийшов знічений, якийсь пошарпаний, керуючий з наказом для мене від Дінея: терміново з'явитися перед ясні королівські очі.

Я неохоче залишила Мерін на кухні, виразно подивившись на кухарку – хай, тільки спробує її образити - і рушила до коханого. Теж мені, Султан Сулейман, блін! От, халепа!

Діней працював у величезному кабінеті. Добротний стіл був завалений сувоями. Побачивши мене, король відразу піднявся і підійшов. Підняв моє обличчя за підборіддя, повернув в одну сторону, в іншу, розглядаючи.

- Виспалася?

- Виспалася.

- Ну і що це вчора було? Навіщо ти пішла на задній двір, до простих робітниць, що виконують чорну роботу у замку? Чому не в гарем? Там тебе чекали призначені для тебе служниці. Викупали б тебе, розім'яли б тіло, переодягли, виконали б будь-яке твоє бажання. Я не розумію тебе, Наташо, справді.

Слово «гарем» спрацювало як перемикач. Спокійна жінка - чпок – нема її, а замість неї - скажена фурія.

- В гарем? Ніколи! Нізащо! Я не буду однією з твоїх жінок!

- Ти вже одна з моїх жінок, Наташо. І припини шипіти. Розмовляй нормально. Зваж, я аж надто терплячий з тобою, мила, але зараз моє терпіння на межі. Гвен!!

Увійшла ще одна дама у чорному, дуже схожа на Марту, принаймні, в такому самому одязі. Я зрозуміла, що це така форма у служниць високого рангу. Ця Гвен схилила голову і завмерла перед королем в напівзігнутому стані.

- Відведи Наташу в гарем. Окремі покої. З десяток служниць та для початку. Виконувати усі її забаганки щодо їжі, нарядів, прикрас та слуг. В межах гарему пересування вільне, в межах замку – з охоронцем. За межі - тільки з мого особистого дозволу. Поки все. Ідіть.