Глава 22. Перший день жіночого щастя.

У метушні прибуття здалося, що про мене забули. Навколо клопоталися слуги, всі снували туди-сюди, хтось когось обіймав, радіючи, що воїн повернувся живий. Під'їхали вози з обозу, і їх відразу почали розвантажувати. Я нерухомо, як тополя у полі, стирчала посеред цього хаосу, міцно тримаючись за вуздечку свого коня, верхи на якому в'їхала до столиці Півночі. До мене, насилу минаючи прислужників, що займалися розвантаженням обозу, нарешті підійшла Мерін.

Я з полегшенням ухопилася її за руку. Хвилювалася страшенно, бо серед усіх цих чужих людей тільки личко моєї вірної служниці здавалося рідним та доброзичливим.

Іноді на нас з Мерін відкрито, з легкою цікавістю, поглядали. Незабаром, до того місця, де ми з нею стояли, підійшла якась літня дама в чорному платті з високим глухим коміром і так само чорній  міховій безрукавці. Вона діловим тоном запитала в одного з чоловіків, який голосно лаючись та розмахуючи батогом, розпоряджався розвантажувальними роботами:

- Прошу вибачити, що турбую пана керуючого. А цих двох дівок куди подіти? На кухню їх, в прислужниці, чи, можливо - гарем?

У мене в грудях похололо, їх щось стисло, повітря навколо ніби скінчилося, бо не змогла вдихнути. Я відчайдушно намагалася взяти себе в руки і встояти на ногах. Гарем?! У мого Дінея є гарем? О, Господи, Боже мій! Мене ніби полум’ям обгорнуло.

Пан керуючий скосив на нас роздратований погляд:

- Гадаю, білявку точно в гарем. Начебто говорили, що вона кілька останніх ночей в наметі короля провела. Та й гарненька вона, мов лялечка. А з другою, навіть, не знаю що робити... А, знаєш що, відведи, поки що, їх обох в гарем. Якщо що, потім не пізно буде те виправити.

Я злякано втрутилася:

- Пане, мені говорили, що везуть мене для роботи на кухні. Я відома кухарка з півдня і еклеріха. А це – Мерін, моя помічниця.

Куди завгодно, тільки не в гарем! Цього ще не вистачало! Нізащо! Всередині все кипіло. От же я дурна… Про жіноче щастя з королем мріяла, дурепа! Гадала, що він мене кохає, коли шість років шукав! А у нього не тільки дружина, та ще й гарем є! Ні-ні-ні…Ні! Треба спробувати будь-що уникнути цього ганебного місця. Я буду ким завгодно працювати. Боже! Ну за що це мені! Тільки ж бо повірила! Раділа, що, нарешті, мені справжнє щастя привалило. А тут… гарем ...

Керуючий недовго подумав і наказав дамі у чорному платті:

- Ну якщо, кухарка ... Тоді, Марто, хай їх відведуть на задній двір до будинку для робітників, оселлять поки що з підсобними від кухні. Коли розберемося, на що ця дівка здатна, може, виділимо їй та її помічниці окрему кімнату, як належить кухарці.

Марта сама провела нас з Мерін на задній двір до прямокутної сірої, як все тут, будівлі в самісінькій його глибині. Відкривши важкі дубові двері, жінка у чорному неквапливо пішла попереду, а ми з Мерін рушили за нею по довгому похмурому коридору. Марта завела нас до просторої кімнати, де стрункими рядами стояли невисокі дерев'яні ліжка, які чимось нагадали мені спальню у моєму дитячому садочку. Чи було в мене те, інше, життя насправді?

- Можете розміститися на тих ліжках, де немає постільної білизни. Вони вільні, - сказала Марта.

Ми з Мерін одночасно помітили два незайнятих ліжка поруч і, не зговорюючись, пішли до них.

- Сьогодні на кухні не завадять додаткові руки. Годинку перепочиньте, приведіть себе до ладу і приходьте на роботу. Дорогу спитаєте. Постіль і форму, я дам вказівку, і вам зараз принесуть. Що ще?.. Відхоже місце - геть за тими дверима, а купальня за тими, - дама кивнула по черзі на двоє дверей в протилежних кінцях цієї казарми для робітників.

Коли Марта пішла і ми з Мерін залишилися самі, то лишень розгублено перезирнулися. Ось і приїхали. Подруга співчутливо простягнула:

- Ох, моя пані ...

- Мерін, ти мене відтепер клич просто на ім’я - Наташа. Я вже не господиня замку. Навіть, якщо щось змінитися у нашому становищі, прошу, будемо сестрами.

Мерін рвучко обняла мене.

Відчинилися двері і увійшла похмура, чимось невдоволена, служниця. Вона принесла постільну білизну і два комплекти форми для робітниць кухні, жбурнула усе це на ліжка, і, не кажучи нам ні слова, відразу пішла. Я розрізнила, що вона буркотіла щось про те, що в неї зараз є купа іншої роботи, важливішої за те, щоб носити шмаття усіляким робітницям з кухні.

Ми з Мерін оглянули свої обрані два ліжка поруч. Внизу, під ними, були великі порожні ящики - напевно, для речей. Та в нас їх не було. Застелили надану постільну білизну. Потім, по черзі скористалися обома кімнатами за призначенням, передяглися у форму, залишивши колишній одяг у тих самих ящиках під своїми ліжками і потопали собі на кухню, взявшись попідруки.

По дорозі кілька разів питали, де кухня, поки знайшли.

Тільки-но ми там з'явилися, нам, без розмов, відразу видали робочі завдання. Мерін посадили чистити овочі, а мені тицьнули у руки кочергу і показали рукою в бік печей. От тобі на! На кілька хвилин моє завдання увігнало в ступор, а потім мене розібрав істеричний сміх.

По тому, порохкуючи, як поросятко, від нападів нездорового сміху я пішла куди наказали і пропрацювала кочергою до пізнього вечора. Тільки не кажіть мені про круговорот речей в природі! Сама бачу, що моє буття у цьому світі точно зробило повне коло: від кочерги до кочерги.

Коли ми з Мерін, нарешті, повернулися до нашої нової спальні - казарми, я просто з ніг валилася від втоми. Впала на своє ліжко з однією думкою: спа-а-ати.

Проте, зась тобі!

- Гей, новенька! Нумо, принеси мені води!

Це наказала одна з працівниць. Вона сиділа з ногами на своєму ліжку і втомлено розкручувала вузол волосся на ніч.

Я не відреагувала.

- Агов, ти що оглухла? Чи батогів схотіла?

На цих словах сон з мене злетів, та втома ніде не поділася. Я сторожко озирнулася. З усіх боків на мене витріщалися потужні напівголі втомлені баби. Та ну їх! Не можу зараз зв'язуватися, ніяких сил на боротьбу немає. Піднялася, принесла води, відразу відро. І кухоль прихопила. Обнесла усіх бажаючих. Знову завалилася на ліжко.