Глава 16. Королівська нарада.

Дуже вдячна за відгуки! І за лайки!

Ваша Поліна

Я їхала на возі, затишно влаштувавшись між подарунками для короля і деяких потрібних людей та нашими речами, яких теж було чимало.

Під широким сірим платтям, в обхват талії, на мені був такий собі пуховий корсет товщиною сантиметрів двадцять. Іншими словами, мене охоплювала товста, тепла «подушка». Це - ще одна моя прекрасна ідея! Конструкцію легко було зшити і набити пір'ям і пухом та дуже просто самостійно одягати і знімати. А вже, як фігура моя в ній змінилася - до товстого неподобства! Я, навіть, згадала той камінь для перевірки талії у печері. У цьому корсеті, я там, так само, як та жіночка застрягла б.  А до того, моя нова вигадка не тільки ховала моє струнке тіло, а ще й була приємна та тепленька, а на вулиці, між іншим, дощить холодна осінь.

Моя улюблена служниця, коли я сказала, що мені потрібна темна коса, рішуче відрізала пристойний шматок своєї, я, навіть, не встигла її зупинити. Тепер мої власні коси повністю заховані під великою хусткою. З-під неї, пов'язаної на місцевий бабський манер, прямо над чолом визирає корона з темно - русявою косою служниці.

На додаток до усього переліченого, напередодні від'їзду я випила настойку кропив'янки і тепер обличчя моє було злегка припухле, ніби покусане бджолами, та ще й де-не-де маленькі червонуваті висипання по ньому злегка пузирилися. А ще я, передні зуби ретельно натерла одним відваром, який надовго зробив їх темними, майже чорними.

Милуюся на себе у дзеркальце... Відображення не дуже якісне, але все одно видно – ай, яка красуня! Воїни супроводження, коли побачили, яку дівку хазяїн з собою в дорогу бере, невдоволено скривилися. Їм, бачте, хотілося щоб, якщо вже тягти з собою в дорогу бабу, то таку, щоб була хоч трохи гарненька. А цю, страхопуду, мовляв, якщо вночі несподівано біля себе побачиш, то можна і на все життя чоловіче бажання втратити.

От, собаки такі!

Але тут вже Бахар придумав, як їх заспокоїти:

- І по дорозі, і в королівському замку, Ви собі дівок на утіху легко знайдете. А цю жінку сама господиня готувати вчила. Таля нам її дала, щоб Ви в поході добре їли та сили мали. До того ж, вміння цієї кухарки – це ще один подарунок для короля, трохи незвичайний, бо вона навчить головну королівську кухарку робити еклери. Це хазяйка надумала. По-моєму, такий подарунок відрізняється оригінальністю, має сподобатися королю та його шлунку, і, що теж має неабияке значення, зовсім нічого не буде нам коштувати.

Продовження

Коли воїни дізналися, що ця товста негарна квочка – кухарка від господині, вони враз заспокоїлися. Від них більше не було косих, гидливих або неприязних поглядів у мій бік. Хоча, іноді, вже в дорозі, я чула тихі здивовані розмови чоловіків на кшталт: «і чому б нашій любій господині не було навчити когось, хоч трохи приємнішого на вигляд, або хоча б не таку огидну?». Я тільки тихенько посміювалася потай від них.

Мандрувати мені було весело. Навіть, шкода стало, коли вже приїхали.

Королівський замок виявився чудовим! Просто дух захоплювало, таким прекрасним він був: величезний, зведений з якогось світлого, гладко відполірованого каменю, з безліччю веж і башточок, з фігурними вузькими прорізами вікон. Високу стіну навколо замкових будівель я б назвала Великою Китайською, настільки вона була високою, широкою та довжелезною.

У низині, в долині під замком, за межами території, що її захищала стіна, були розкинуті ошатні розкішні кольорові намети. Мабуть, не всіх дорогих гостей розміщували всередині замкового двору. Цікаво ...

Втім, нашу делегацію також, розпорядженням королівського керуючого замком, прямо з замкового двору одразу відправили прямісінько до наметового містечка. То ж, десь через півгодинки, і ми стали розкладати свій намет, обравши затишне рівне містечко.

Мені це не сподобалося.

Осіння пожухла трава навкруги була повністю витоптана! Пил та грязюка навколо навіювали смуток та поганий настрій. Я вередувала і невдоволено пирскала у бік чоловіка. Не хочу тут ночувати! Коні… люди…похідні умови… Мені вже набридло мандрувати. Хочу у велику ванну з гарячою водою!

На моє вдоволення, як тільки всі розмістилися, Бахар узяв з собою мене і двох найкращих своїх воїнів, як особистих охоронців, та відразу знову рушив до замкових воріт.

– Очей з неї не зводь. Головою відповіси, якщо, щось станеться! – звелів чоловік одному з двох охоронців, киваючи головою у мій бік.

Бачили б Ви, яку міну скорчив воїн, призначений оберігати товсту потворну чорнороту бабу. «Та кому вона, така, в біса здалася?», - щире здивування від завдання було прямо-таки написане на його пиці. Який удар по самолюбству! Бідолаха… Йде за мною з таким виразом обличчя, ніби страждає, від сильного зубного болю. А повз нас гарненькі королівські служниці туди-сюди, туди-сюди…

Продовження

Нас особисто зустрічав перший радник короля, власною персоною. Бахар побачив його здалеку і встиг прошепотіти мені біля вуха, що це велика честь. Після довгих церемонних вітань, під час яких кліпаючий погляд першого радника, з ретельно прихованим подивом знову і знову повертався до мене, Бахар повідомив йому про незвичайний подарунок королю, який передала його вельмиповажна дружина Наталя, тобто, я.

Мене одразу, геть з очей, випроводили на кухню.

Тю на них! Навіть оздоблення замка зсередини, як слід, не роздивилася!

Я з де-яким роздратуванням узялася до роботи, бо до цієї миті все ж мала надію не одразу по приїзді до плити ставати. Головна королівська кухарка відкопилила губу, але кілька працівників для навчання та місце для приготування своїх страв мені виділила. Помічник радника ретельно за усім прослідкував, все організував і пішов собі.

Мій особистий охоронець розвалився у кутку, нарешті, починаючи розуміти всю принадність завдання, що йому припало, коли перед ним поставили гори різноманітної їжі і гарненькі молоденькі робітниці кухні забігали навколо, усіляко намагаючись обслужити та догодити молодому сильному воїну, що служив у поважного господаря.