Глава 15. Військова загроза.

Розмови з літнім торговцем я не забула. Займаюся собі поточними справами та турботами, вирішую суперечки між робітниками і прислужницями, приймаю звіти з миловарні, а сама весь час ту казку про північного короля та його білявку згадую. Так і сяк в моїй голівоньці, що надто багато мріяти страшенно полюбляє, події прокручуються.

Шість років пройшло після тієї зими, коли я в засніженому лісі з вовком поневірялася, рятуючись від незавидної долі - стати дівчинкою для биття ревнивої жінки мого коханого. Як давно це було, а немов учора ...

Та ні... Навряд чи ця мила казка була про мене. Чи мало у світі білявок? Не може такого бути... У нас з Дінеем майже нічого і не було, щоб так вже йому перейматися: два місяці огидного для мене, нудного «ніякого» сексу і лише одна нормальна ніч, коли я набралася рішучості, щоб змінити свою долю і зайнялася з ним любов'ю по-своєму. Я тоді, ніби і справді дурна молода дівчина без клепки в голові, у суворого і красивого господаря замку закохалася і повірила, що зможу вплинути на коханого.

Згадувала своє життя в його замку ... Хіба порівняти з тим, що у мене зараз?! Та й я сама тепер інша, і душею, і тілом. Принаймні, так про себе думаю.

У той час, коли я у замку Дінея жила, мені на вигляд років шістнадцять або сімнадцять було. Худюща, юна, тендітна. Вся краса - волосся світле, майже біле, густе та хвилясте, ну і очі, нічого так, великі та зелені, а ще - ніжки стрункі. Боялася я тоді усього і усіх, беззахисна, слабка...

А зараз я стала впевненою у собі, гарною жінкою. Груди трохи побільшали, хоч є за що потриматися, тонка талія, а стегна, так скажемо... вже є чим вихляти, якщо таке бажання виникне. Раніше, я ніби той бутон була, а тепер розквітла, розгорнула пелюстки квітка, розкрилася у всій своїй красі, крім того, я - господиня замку, миловар, дружина і мати, за яку, до речі, є кому заступитися.

От, якби Діней зміг би мене таку побачити, тоді, може, і закохався б - я б це зрозуміла. Зараз я часто ловлю на собі захоплені чоловічі погляди. Буває таке, навіть, що Бахар нервується. Люди думають, що він страждає від ревнощів, коли під час свят, як тільки у нас збирається багато цікавих гостей, стирчить біля мене і на залицяльників грізними поглядами зиркає. Але я знаю, що він просто побоюється, що я у когось закохаюсь і зруйнується усе наше чудове налагоджене життя. Може тому вони з малим Бахарчиком – не розлий вода, бо мій чоловік знає, як я обожнюю сина, і знає, що його інтереси я завжди ставлю вище за свої.  

Так, зараз я цікава жінка, але тоді, шість років тому, була просто милою білявою дівчинкою, яка навряд чи змогла б розбудити в суворому воїні настільки глибокі почуття. Я ж бо чудово пам'ятаю, що по замку і кращі за мене, і яскравіші дівки бігали, готові перед господарем спідницю підняти.

Знову і знову згадувала я ту злу негідницю, що за наречену Дінею була. Це треба ж, він таки одружився з нею! То ж робимо правильний висновок: якби казочка, що торговець з півночі розповідав, про мене була, тоді Діней не зміг би стати чоловіком тій жінці, а це виходить, що не мене він шукав. А, скоріш за все, взагалі нікого. Він просто розширював володіння та примножував свої багатства, а люди красиву казочку придумали.

А можливо, взагалі, ця казка - навмисна вигадка для простого люду, щоб загарбницькі і владні плани та дії нового північного короля красиво виправдати? Щоб піддані були впевнені, що у їх короля серце є і душа у наявності. Точно! Як я відразу не здогадалася?!

Нарешті, коли сама для себе знайшла усьому вірогідне пояснення, я рішуче викинула ці думки з голови і заспокоїлася. Хоча, якщо чесно, мені все-таки трошечки хотілося, щоб Діней таки мене шукав...

...А через місяць прийшли тривожні новини: наш король збирає нараду в зв'язку з загрозою військових дій Півночі.

Ми саме відправляли першу партію товару за новим договором з торговцями північної сторони, коли прискакав королівський посланець.

Продовження

Дізналася я від людини короля все, що змогла, коли особисто годувала його і влаштувала втомленого молодого хлопця відпочивати. Потім рішуче попрямувала до людей, що приїхали з півночі за товаром.

- Що там Ваші задумали? Невже ми і справді воювати будемо? - кинула пробний камінець.

- Та що Ви таке кажете, господиня! Ми ні про що таке не чули, - а самі очі в землю опускають. Так значить, то є правда...

Увечері я дивилася, як чоловік грає з сином, і роздумувала над життям. Мій хлопчик дуже підріс. Я черговий раз здивувалася тому, яке добре взаєморозуміння існує між моїми Бахарами.

Хоч зовні маленький Бахарчик дуже схожий на Дінея, але ось за звичками та рухами - Бахар! Пам'ятаю у тому, іншому житті, у художніх фільмах показували, як син, який, навіть, ніколи не спілкувався з рідним батьком, поводився та рухався так само, як той, повторював притаманні батькові специфічні жести та ходу. Але нічого подібного з моєю дитиною не відбувається. Син перейняв рухи та звички прийомного батька, змалку повторюючи все за Бахаром та проводячи з ним багато часу.

Коли малий поплентався за нянею вкладатися спати, я не рушила слідом, як зазвичай. Залишилася з Бахаром, відчуваючи тривогу.

Чоловік підійшов до мене:

- Завтра я вирушаю на королівську нараду.

Я стрепенулася:

- Візьми мене з собою!

- Про це не може бути й мови! - спробував відкараскатися від мене він.

Та зась!

- Будь ласка, Бахаре! Я збожеволію від неспокою. Поки ти будеш радитися, я можливо зможу краще з'ясувати обстановку. Ти маєш розуміти, що справжнє становище не на нараді буде обговорене, а пошепки за її межами, - стояла я на своєму.

Бахар важко сів на дерев'яне крісло-гойдалку навпроти мого м'якого диванчика. Стуливши пальці обох рук «будиночком», він пильно дивився на мене, розмірно, з легким поскрипуванням крісла, розгойдуючись, в повній тиші. Я завмерла, не заважаючи йому приймати рішення. Раптом, чоловік різко встав, підійшов і дуже швидко наблизив своє обличчя до мого, сперся витягнутими руками на диван з боків від мене, не торкаючись.