Глава 10. Молода дружина.

Я, роздратовано гупаючи ногами, покрокувала у напрямку до своєї спальні. Пихкала від злості так, що здавалося - зараз з вух пара повалить!

Проходячи повз кімнату сина, не замислюючись, пригальмувала і віддала дитину няні. Придивилася до цієї жінки ще напередодні, і вона здалася мені підходящою, як для няні: приємна щира посмішка, чисті теплі руки.

Няня вправно підхопила мого хлопчика і одразу почала ніжно воркувати до малюка, знімаючи з нього парадного костюмчика. Бахарчік заусміхався, радісно показуючи перші два зуба, і активно замахав рученятами. Дивлячись на синочка, я, раптом, абсолютно заспокоїлася. Підійшла, схилилася до дитини, щоб поцілувати ніжну рожеву щічку.

Малюк схопив своїми цупкими рученятами за сережку, що була у моєму вусі, в якій виблискував великий діамант і миттєво з неабиякою силою потягнув її до рота.

- Ай-я-ай! Не потрібно їсти діаманти, крихітко! Фу, кака! Вони зовсім несмачні, - примовляла я, намагаючись безболісно для нас обох випручатися з впертого дитячого захвату.

Я поняньчилася ще деякий час з сином. Потім, разом з нянею, нагодувала його і положила у ліжечко.

Довго колисала, наспівуючи, як Бахарчик звик, до поки дитина міцно заснула, і тільки тоді, нарешті таки, пройшла в свою кімнату.

Виявилося, мене тут уже давно чекала служниця. Що ж… На щось таке я і очікувала. Теоретично, зараз у мене буде перша шлюбна ніч з чоловіком.

Дівчина мовчки допомогла мені переодягнутися і приготуватися до сну.

У пишній білій сорочці з мереживом на голе тіло, я, очікуючи Бахара, присіла на край ліжка і глибоко замислилася.

Тепер, на холодну голову, я дуже пошкодувала про свою нестриманість та безглуздий демарш в кінці весільної церемонії. Буває ж так, викинеш якийсь фортель на нервах, а потім шкодуєш ...

Ну дійсно, якщо добре подумати, Бахар - гарний молодий чоловік і, ой яка, непогана пара для шлюбу: справний, багатий, при владі. Звичайно, що, до трагічного випадку у лісі, у нього була коханка або дівчина, яка мала на нього шлюбні плани. Можливо, навіть, і не одна. І ця колишня наречена, звичайно, що не знає про його інтимні чоловічі проблеми. І не повинна дізнатися!

А мені, якщо, знову таки, добре подумати головою, так зовсім гріх скаржитися – щедра доля піднесла на блюдечку моєму єдиному і довгоочікуваному синочку батька, що має замок і землі, які моя дитина зможе наслідувати.

Маю бути вдячна Бахару, бо ким, до сьогодні, я була тут? Так ніким! Хоч знахаркою мене почали поважати, але лише селяни. Для тутешніх воїнів, такі жінки чи дівчини, як я, лише предмет для використання: більш-менш гарний - ось і вся різниця. Моє роздратування щезло без останку.

Навіть на Дінея я вже не тримала зла. Звичайно, я, дурненька наївна, якою залишилася аж до свого віку у двох світах, про велике і світле кохання розмріялася… А він узяв і не закохався, тільки я ... Мені не додало розуму навіть те, що я за весь час в цьому світі вдосталь надивилася на місцеві порядки. Нічого, що виходить за рамки тутешніх звичаїв, Діней не зробив. Я для нього лише гарна, але проста, дівчина. Що ж до королівської нареченої, то за нею у покладі, швидше за все, землі даються чи якісь інші нечисленні багатства. А в частині будови жіночого тіла - так усі ми, жінки однаково влаштовані. І, коли дівоче тіло йде заміж з додатком у вигляді багатого приданого, це набагато краще! А про таке поняття, як любов, я тут ні разу навіть не чула.

Так що, відтепер я покажу Бахарєві, що вмію бути вдячною, і він прийняв правильне і розумне рішення, одружившись на мені. Час приводити спадок сина в порядок і примножувати його як і чим тільки зможу. Ось і нова мета в житті!

Відкрилися суміжні двері між нашими з чоловіком спальнями. Бахар обережно, але рішуче увійшов, увесь напружений. Напевно, до істерики, бідолаха, готувався ...

Я прудко вляглася і поплескала по ліжку поряд з собою:

- Лягай, Бахар. Сьогодні був важкий день, ми з тобою втомилися. Завтра з ранку розкажеш, що я повинна робити, як твоя дружина і господиня замку, - і я широко позіхнула, за своєю звичкою, прикриваючи рота долонькою.

…А з ранку я приступила до своїх обов'язків.

Їх, до речі, виявилося не те щоб багато, а неймовірно багато.

Спочатку я вчилася з кухаркою визначатися зі сніданком. Потім до нас з матір’ю Бахара, підбігла жінка, виявилося, що старша швачок, з'ясувалося, що закінчилися запаси ниток якогось дуже потрібного кольору.

Головна прачка просила визначити черговість прання для воїнів, тому що ці велетні завалюють її підопічних роботою одночасно. Прачки не встигають перепрати, і потім їх ще й б'ють батогами за недбальство. Бідні жінки працюють ривками, на знос, та ще й після того ходять побиті.

І це тільки початок...

Минув тиждень, а я тільки трохи увійшла в ритм свого життя в замку. Кожного дня вставала на світанку, починала з кухні, потім обхід всіх служб і визначення завдань на день, і тільки тоді - сніданок. Та, не мій сніданок! А годівля за правилами замку.

Я дізналася, що такий прийом їжі, як сніданок, в замку Бахара, тобто, в нашому з ним замку, готують та подають, виявляється, не всім.

Снідають тільки воїни і, само собою, пани. Воїнам накривають сніданок в загальному залі. Хазяям, їх гостям та родичам подають в кімнати. Решта снідають, як та коза з відомої казочки: «будуть бігти через місточок зроблять води ковточок, а через лісочок – схоплять листочок».

Вдень, обіду, як такого, в замку взагалі не було. Всі люди з ранку до ночі були зайняті, хто чим. Що цікаво, тільки воїни, на мій особистий погляд, нічого не робили. Цілісінькими днями на плацу тренувалися: бігали, лазили, билися, розмахували залізяками. Зброю і обладунки їм хлопчики чистили, за їх кіньми конюхи доглядали. У Дінея те саме було. Скрізь вважається, що воїни - це еліта.

Мало не з пелюшок всі хлопчики в замку і прилеглих поселеннях вже мріють стати воїнами, коли виростуть. І я їх розумію. Ще б пак! Звичайно, робити нічого не треба, а годують краще за всіх!