​​​​​​​Глава 4. Рогатий полон.

Попри побоювання, ніхто мене не шукав. Наступного дня, на кухні, я випадково дізналася, що господар і його воїни забралися з замку десь на пару тижнів. Про що жваво пліткували слуги, бо роботи стало в рази менше у всіх, хто працював в замку. В повітрі п’янко пахнуло свободою. Загалом, «кіт - з дому, миші - в танок».

Мені спало на думку спекти еклери з самою різноманітною начинкою. Головна кухарка була в шоці від того, як розпухає в печі крихітний шматочок тіста, і від того, що потім він виявляється порожнім всередині. Ба, та що там головна кухарка, всі працівники кухні, розкривши рот, гаряче обговорювали це незвичайне диво.

А коли я почала наповнювати еклери начинками, це всім здалося, взагалі, майже божественним винаходом. Я лишень спорудила щось типу кулінарного шприца - проткнула мішечок з грубої тканини конусоподібною деталькою від місцевого музичного інструменту, на якому один з працівників кухні іноді вечорами дудів.

Видушувалася начинка з мішечка просто в проколотий гострим кінчиком конуса еклер. Вийшло чудово та зручно. Я приготувала дуже багато еклерів з різними начинками: м'ясною, рибною, сирною і, звичайно, мої улюблені -  з заварним кремом.

Ці мої смачні вироби викликали справжній фурор! Для усіх в замку головна кухарка стала місцевою богинею живота, а дурочку мене обдарували новою нижньою сорочкою і чимось типу черевиків. Відмінно, чудово, а головне, я надовго забула про роботу! Відпочивала і насолоджувалася неробством.

Через пару тижнів я спокійно купалася собі в струмку і думала про те, що літо закінчується і треба щось далі придумувати з купанням. Повторювання того, що було зі мною у перші місяці в цьому світі, дуже не хотілося. Вже зараз вода в струмку гірше прогрівається і я хлюпаюсь у ньому тепер недовго.

Сьогодні, вискочивши з води, бігцем поспішила до залишеного на березі шматку тканини аби скоріше в нього загорнутися, бо сильно змерзла.

І встала стовпом.

Біля кущів, де лежали мої речі, стояло величезне рогате неподобство! Я подумки зойкнула - попалася таки- і зробила непевний крок назад. Воїн повільно зняв рогатий шолом і відкинув його в бік. Я зробила ще один крок від нього, не зводячи переляканих очей. Він розстебнув на шиї крислатий чорний плащ і, розправивши одним помахом, розклав його на траві.

Потім, господар, а це був він, зробив мені недвозначний знак: влаштовуйся, мовляв, як тобі зручніше.

Я вже добре вивчила місцеві реалії і, дивлячись на це чорне ложе, думала: а чи є у мене вибір у цій ситуації? Я, звичайно, могла відчайдушно опиратися, але, у будь-якому разі, буду зґвалтованою, просто з набагато гіршими наслідками. Залишається, так би мовити, розслабитися і спробувати отримати задоволення… Як же не хочеться!

Я важко зітхнула, ще раз прикинула свої можливості втекти… і рішуче вляглася на спину.

Господар замку не тягнув. Вже через секунду з силою розвів мої коліна і увірвався всередину мого тіла. Я вигнулась і на весь ліс закричала від роздираючого болю, бо я ж знову була незайманою. Твою ж...!!!! У мене і своєму світі мій «перший раз» хороших спогадів не залишив: неприємно, боляче, огидно, а цей другий «перший раз» - це просто жахіття, тортури якісь!

На моє щастя, закінчив він досить швидко. Я жалібно плакала від сильного болю і продовжувала безпорадно відштовхувати величезного чоловіка маленькими долоньками, бо більш за все боялася повторення.

- Тихіше, тихіше, манюнька, не сіпайся! – чи то примовляв, чи то наказував мені Діней, загортаючи моє тіло в свій плащ так, ніби я немовля.

 - Все, вже все! Не плач, кажу, заспокойся! - він закінчив сповивання, перев’язав клунок зі мною, та пішов собі до струмка. Швидше за все, думаю, він щільно загорнув мене саме для того, щоб я не втекла.

Повернувся мій перший чоловік у цьому світі дуже швидко, підняв мене на руки, прихопивши заразом свого рогатого шолома, і поніс. Виявилося, що недалеко, за кущами, в лісі, на нього чекав величезний кінь.

І ось, їду я на коні в руках господаря, сповита так, що майже не поворухнутися. Обличчям до грудей його притиснута, хникаю потихеньку, а сама зиркаю поглядом по сторонах. Через деякий час, під'їхали ми до групи величезних чорних воїнів. Четверо їх, чекало на Дінея край дороги, що вела до замку. Напевно, всі інші воїни господаря замку, вже додому поїхали. Ох! Закінчилося наше вільне життя-буття! Котяри повернулися.

Та тоді я, навіть, уявити собі не могла: на скільки саме для мене воно закінчилося!

В'їхали ми на подвір'я замку.

Челядь з цікавістю, але нишком, на мене поглядала. Поки господар, мов величезне немовля, мене на руках по замку ніс, розібрала чийсь ледве чутний шепіт: «зловив таки білявку свою».

Не дивно, що кімната, в яку мене принесли, була знайома, бо в ній я теж взимку щоранку камін чистила. Ця чудова затишна спальня була через одну від кімнати господаря, вона йшла одразу після спальні майбутньої дружини. Велика, світла, одна з кращих в замку.

Туге сповивання злегка послабшало від мого постійного пручання, стало трохи вільніше і я, нарешті, змогла дістати руки зі свого кокону.

- Зараз пришлю служниць з гарячою водою і великою балією, вимиєшся, - на диво ласкаво сказав Діней.

О!! Гаряча вода і велика балія! Гаразд, прощаю, чоловіче, тобі такий поганючий другий «перший раз»! Скоро буде рік, як я не милася по-людські. Я мимоволі заусміхалася.

Він одразу посміхнувся у відповідь:

- Купатися любиш? Кожен день будеш в гарячій воді плескатися.

- Спасибі, - тихо подякувала.

Діней розповив мене остаточно і пішов, залишивши в кімнаті одну.

Тю! І що мені тут робити? Може втекти? А купання? Вирішила, що встигну щезнути і після миття. Я його чесно вимучила.

Та я недовго була сама. Спочатку прийшли дві служниці, за ними - поденні робітники, що втягли просто величезну балію, та  наносили гарячу воду.

Яка насолода! Я не вилазила з води, поки вона не охолола майже повністю. Служниці спочатку допомагали митися, а потім дбайливо витерли мене м’якенькими рушниками. Ай, як добре, коли тобі прислуговують! Я й не знала. Нарешті, я подивилася на себе в дзеркало. В цій кімнаті воно було велике і досить якісне.