Глава 3. Кухарський талант.

Несподівано я почула сторонній звук, перелякалась та швиденько підхопилася на ноги. При цьому, на свою голову, я зовсім забула, в якому вигляді обсихала.

По той бік струмка, на крутому березі, на самісінькім краю обриву, стояв чоловік. Судячи з його кремезної статури, це явно був воїн. І він надто зацікавлено розглядав мене. О! Цей погляд я добре розумію, бо давно не дитина. На щастя, велетень ніяк не міг потрапити на мою сторону. Я, навіть, ледь посміхнулася: «Що громила? Близький лікоть, та не вкусиш?» У замку такий вже давно взяв би, що захотів, не питаючи.

Воїн нетерпляче огледів берег і задумливо оцінив стрімку бурхливу течію. Я зробила те саме, і, усвідомивши, що йому мене ніяк не дістати, глузливо  розсміялася і по-дитячому показала язика. Потім, задкуючи, зникла в кущах.

Ось дрібниця, а приємно! Хоч своєї витівки з язиком я сама не зрозуміла: невже разом з юним тілом в мене і розум помолодшав?  

Я знову вбралася в свої брудні рвані ганчірки, заплела косу, не забула пов'язати голову і повернулася в замок в чудовому гуморі.

Через годину мені вже було не так весело.

Повернувся хазяїн замку і володар всіх земель навкруги.

І оголосив розшук прекрасної білявої красуні.

До великої зали негайно були викликані і оглянуті всі дівчата, молоді жінки і навіть зовсім юні дівчатка з замку. Потім на огляд до володаря стали притягувати молоде жіноче населення з довколишніх сіл.

Коротше, що там говорити, всі воїни та їх помічники з замку були заняті з тиждень, не менше - все шукали, бідолахи, дівчину цю. Всіх, у кого волосся не зовсім чорне, хапали і показували хазяїну. Жодної, не оглянутої ним, світловолосої дівчини або жінки в окрузі та в замку не залишилося.

І тільки в сторону німої дурки, на моє щастя, ніхто навіть не подивився.

А я сиділа, як миша під віником, треба ж так вляпатися - самому володарю замку язика показати. А щоб мене комар ногою вбрикнув!

Хоча, все ж таки, нишком хихотіла.

Ні, ну правда! Я дивилася на цих дівчат, яких приводили до хазяїна, і думала: тільки туфельки кришталевої не вистачає, щоб усім їм міряти. А що? Не язика ж у кожної заміряти... Тим паче, шукав мене цей володар, швидше за все, щоб цього самого язичка відірвати. Напевно, образився...

Прекрасної білявої красуні так і не знайшли. На кухні пліткували, що господар злющий був до несамовитості. Бідолашні воїни, видно, багатьом з них дісталося на горіхи за цей довгий тиждень. Хоч, так їм і треба!

А днями на кухні оголосили, що гість важливий очікується. Наказ від хазяїна прийшов найрозкішнішу вечерю готувати, ніяких продуктів не шкодувати.

Наша головна кухарка розхвилювалася до істерики. Потім, почала було різні вказівки віддавати, і раптом, хлоп - і лежить без свідомості. Всі забігали, заметушилися. Хтось по лікаря кинувся.

Я нищечком, бочком, бочком, ближче підібралася, оглянула сердешну, за зап'ястя взяла, пульс порахувала. Судячи з усього – у жінки криз, гіпертонічний. Треба ж таке, і у цьому світі вони бувають. Ноги хворої поклала вище і відступила непомітно в сторонку, бо побачила, що вже лікаря ведуть.

Головну кухарку з кухонної спеки винесли назовні. Інші повари залишилися. Обличчя у всіх сумні-пресумні. Лікар зайшов і повідомив, що сьогодні всім прийдеться обійтися без головної кухарки і пішов собі.

І раптом, один повар як завив! За ним інші ... Вони, що ненормальні?

Однак, несподівані слова одного з працівників кухні мене спантеличили:

- Нас усіх заб'ють на смерть.

І сидять, понурені, нічого не роблять, деякі підвивають тихесенько, інші мовчки сидять, але немов на особистих похоронах.

Я до одного обережно підійшла, пальцем йому на піч показую: мов, іди, працюй вже, бо наказ є.

А він:

- Що, дурненька? Не бійся, тебе не чіпатимуть. А от нас усіх вб'ють. Готувати ж бо ніхто не вміє. Не виконаємо ми наказу, не буде вечері.

Вони нормальні? Працюють на кухні і не вміють готувати?

Сидять.

Що ти будеш робити? Почала сама ставити на вогонь каструлі та чавуни, наливати воду. Вирішила борщ український зварити. І м'ясо зготувати, печеню зі свинини з овочами. Сунула всім в руки роботу: кому овочі чистити, кому м'ясо різати, кому мілко шинкувати все показала.

Сама вирішила торт простенький зробити. Так, тонкі медові коржі на плиті випекти і перемазати їх сметаною, збитою з цукром.

Коротше, яка-ніяка вечеря була готова у визначені хазяїном терміни. А я втекла собі з замку до свого чудовиська, як зазвичай. Далі повари, хай, вже без мене розбираються з усім.

А наступного дня наш господар особисто на кухні з'явився і вручив кухарці, що вже трохи оговталася після гіпертонічного кризу, цінний подарунок.

Дуже він та його важливі гості задоволені незвичайною вечерею залишилися.

Моє життя з цього моменту круто змінилася.

По-перше, я більше не гребла золу. Це доручили хлопчику, помічникові.

По-друге, мені виділили крихітну окрему комірчину з справжнісіньким ліжечком.

І от, лежу я ввечері на цьому самому ліжку і, трохи з сумом, думаю: ось і просування по службі, можна сказати, кар'єрний ріст...

Відтепер, зранку на кухні мене обережно підводили до плити і очікували дій.

Спочатку, мені не хотілося нічого змінювати в своєму бутті, але потім подумала, а чому б ні? Якщо обережно ... Бо настане осінь і знову почнуть розпалювати каміни… Не хочу знову зранку до ночі золу вигрібати!

І я почала ніяково тикати пальцями та подавати продукти своїм помічникам, показуючи, що робити.

Я вже досить добре розуміла місцеві розмови, але все ж поки не наважувалася сама подавати голос.

І ми робили вареники, млинці, пельмені, тушковану капусту з реберцями, рибку в овочах, борщ з пампушками, галушки, грибну юшку, ковбаси, напої з фруктів та меду. Дякувати Богу, мене мати всьому навчила, щоб була доброю господинею, та, хоч дочці і не судилося вийти заміж, а бач, як згодилося. Особливо ковбаси всіх шокували. На мене, як на чудо дивилися. Головна кухарка окремі покої отримала і скриню добра.