Глава 1. Екскурсія в печери.

Ну хто б міг подумати! Я понуро дивилася у вікно автобуса. Замість романтичної подорожі з Олегом, я їду на екскурсію вихідного дня сама-самісінька. Як же мені не пощастило! Передбачалося, що поїдемо удвох, і я отримаю за ці два дні можливість, нарешті, серйозно поговорити про наше з ним майбутнє! Мені вже сорок років. Я хочу заміж! Скільки можна жити з ним на пташиних правах! І треба ж було такому статися, що його викликали на роботу саме в цю суботу! Олег наполіг, аби не пропадала оплачена путівка - щоб я поїхала і гарненько відпочила.

А у мене були такі далекоглядні плани! Ми з подругою на роботі їх вже тиждень обговорювали з усіх боків. Та що вже тепер сумувати...

Замість вирішення своїх особистих проблем, буду слухати нудні розповіді екскурсоводів про те, що було давно, і скоріш за все, неправда. Єдине, що тішить - в програмі відпочинку передбачені відвідини печер. Поблукати довгими підземними коридорами - це, мабуть, цікаво. Ніколи не була під землею.

Вся субота, як я і передбачала, тягнулася над нудно. Тільки один цікавий момент трапився в старому музейному залі, де колись навчалася якась видатна особистість. Прямо під час тужливого монологу літньої жіночки -екскурсовода під надзвичайно огрядною тітонькою провалилася трухлява дерев'яна підлога старовинної будівлі. Одна дебела нога товстушки ввійшла в «історію» вище коліна. Подальша екскурсія проходила на тему «Сміх крізь сльози». Гладка тітонька, під час її витягування з діри у підлозі, часом тоненько повискувала і зніяковіло вибачалася за псування історичного майна, а то, раптово, басовито плювалася такою непристойною лайкою, що сором брав навіть чоловіків.

Загалом, спасибі жінці! Чудово розвіяла нудьгу и прикрасила сміхом екскурсію.

Наступного дня нашу групу нарешті повезли до печер.

Ми вийшли з автобусу і довго тупотіли за супроводжуючим нас кремезним чолов’ягою звивистими пішими доріжками.

Вхід до підземного лабіринту знаходився на невеликій висоті. Перед ним був плоский кам’яний майданчик, який люб’язно збудувала сама природа. До нього, ще за царя Панька, мешканці села, що розкинулося неподалік, прибудували дерев'яні сходи. Зараз вони були старі і почорнілі, і така сама була довга лавочка, на якій кілька місцевих жительок жваво торгували сувенірами, у вигляді камінців з печер, абияк приклеєних до гладких дощечок різної форми і з різними написами.

Отвір в горі, що вів до печер, був дуже кривий і вузький, до того ж, сильно зарослий високою травою і густим чагарником.

Екскурсовод з захопленням розповіла, що нашій туристичній групі дуже пощастило, тому, що в це місце вкрай рідко водять гостей, оскільки печери, виявлені нещодавно і перебувають далеко від основних та звичних туристичних маршрутів. Жінка виявилася затятим краєзнавцем і довго розповідала нам місцеві легенди про зникнення різних людей у цих печерах. Потім наголосила, що такий бажаний об’єкт нашого огляду ще погано обладнаний, мало вивчений і проходи всередині нього занадто тісні.

Після останнього зауваження, екскурсовод мило почервонила і ніяково порекомендувала нашій огрядній жіночці, що напередодні проламала підлогу у музеї, подумати: чи не боїться вона надто вузьких і темних приміщень?

Судячи з усього цій жінці там не пройти ...

Товстушка голосно образилася і заявила, що оплатила всі задоволення і тепер бажає подивитися печери.

Ага! Буде весело! Напевно, з’ясування стосунків з Олегом у мене ще будуть, не перший і не останній раз намагаюся вмовити його офіційно зареєструвати наш шлюб, а от другу таку тітку на екскурсії, та ще й у вузьких печерах можу і не зустріти ніколи!

Ми отримали від супроводжуючої нас жіночки нудні інструкції з особистої безпеки, які я, наприклад, взагалі не слухала, тайкома спостерігаючи за товстушкою, що смішно ображено пихкала, як маленький паротяг.

Нарешті, всі почали просочуватися по одному в вузьку щілину входу.

Надута гладка жіночка зайшла однією з останніх. Я ж непомітно прилаштувалася за нею. Не хочу пропустити найцікавіше!

В печерах було прохолодно і тихо. Ми обережно пересувались вузькими темними, химерно ламаними проходами, зрідка пошепки перемовляючись з тими, що йшли спереду або ззаду.

Часом, прохід трохи розширювався. Тоді, стаючи так, щоб більшість її бачила, або, хоч би, чула, екскурсовод просила, щоб всі зупинилися, і видавала нам якусь місцеву казочку про це місце, на кшталт: « Втекла юна наречена від злого старого нареченого, нав'язаного її батьками, і сховалася в цій печері. А потім, пропала безвісти. І шукали її довго і затято, бо значна нагорода була обіцяна тому, хто знайде дівчину, але ніхто не знайшов. Дивіться, шановні, не відходьте від основного маршруту! А то і Вас ніколи не знайдуть!»

І подібна маячня.

Через годину або дві, нарешті, настав той самий час!

Екскурсовод, що зіщулилася у невеликій природній ніші трохи вище проходу, яким ми всі повільно сунулися один за одним, повідомила про те, що група, як раз, минає «камінь для перевірки талії». Кам’яна щілина в цьому місці була особливо вузька, ламана, майже перегороджена виступаючим шматком якоїсь твердої породи. Багато екскурсантів протискувалися згинаючись буквою «с» і тільки боком. Очікувано, що наша ображена товстушка застрягла навіть боком!

Деякий час я отримувала маленьке насолодження від метушні біля «перевірки талії», бо огрядна жіночка перевірку не пройшла і оголосила винними у цьому, насамперед, нашого екскурсовода, а потім і усіх присутніх, у дуже барвистих виразах. Нарешті, я зробила крок в бічний прохід, поступаючись чоловікам, що йшли позаду, сумнівною честю пхати тітку з цього боку, поки її тягнуть, такі ж герої, з тієї сторони каменю. Як слід подивитися на дійство, через тісноту у проході, не виходило, та й голосні верески товстушки були занадто оглушливі, тому, я стала відходити все далі і далі, заразом розглядаючи сусідній хід, поки чоловіки продавлюють, червону від натуги, тітку.