11. Астер

Альв мене не хвилював, я була впевнена, що зможу тримати його під контролем. Я візьму амулети і зброю, щоб убезпечити себе під час ритуалу. Можливо, застосувати магію я не встигну, адже я не стихійник, але встромлю ножа і тим виграю час. А далі мені допоможе Егіль.

Пропозиція альва була, звісно, цікавою, звабливою, але жодні знання не змусили б мене настільки ризикувати власним життям. Занадто довго я домагалася того, що тепер мала. Нехай шлюбу і не вдалося уникнути, у мене був ступінь магістра і досвід роботи. А ще Егіль вже точно відрізнявся від чоловіка Альнір в кращий бік. І був до мене небайдужий.

Про поцілунок у наметі ми не згадували. Було не до того. Закриття Академії трохи вибило з колії, та й альв з’явився невчасно. Занадто багато всього навалилося, а ще треба було розібратися з новим статусом — нашим новим статусом як подружжя.

Повернення до Академії чудово підходило для того, щоб зупинитися й обміркувати все. А ще це мало стати своєрідною церемонією прощання — востаннє побачити фортецю, поїхати звідси разом з усіма, відзначити цей період мого життя як завершений. Звісно, я могла припускати, що чекає на нас з Егілем далі, але життя зазвичай саме розставляло пріоритети. 

Але було і те, що потребувало моєї уваги. Бо, як відомо кожному, кипляче зілля не можна залишати без нагляду, інакше в результаті отримаєш не зілля, а неїстівне варево. Тому і щодо поцілунків потрібно було вирішувати негайно.

Стосунки мені здавалися чимось на кшталт алхімії. Їх теж не слід було залишати без нагляду, як і речовини, а ще їх варто було передивлятися, наче лежалі, але невикористані інгредієнти, і «знищувати», наче ті речовини, термін придатності яких добіг кінця і які стали отруйними.

Тому варто було Егілю згадати про спільний сон і моє ліжко, як я не втрималася. Відкинула на мить усі думки про альва та небезпеку і зняла з плечей куртку так, щоб він точно то помітив.

Якщо Егіль сумнівався в тому, що може бути між нами, то я — ні. І чим менше сумнівів, тим простіше.

Егіль спалахнув від легкої ласки. Це було цікаво.

Так, я поводилася трохи надмірно для початку стосунків… Хоча чому б і ні? Це ж мій чоловік, отже, я могла робити все, про що колись думала, чого бажала. А що стосувалося його бажань… Їх я теж вислухаю, але пізніше.

Магічний вогонь на його шкірі мене порадував. Він був відповіддю на сильні емоції. І в той момент, коли я ледь торкнулася губами шиї Егіля, навряд чи він думав про те, щоб відштовхнути мене. Судячи з тремтячих пальців, ледь зведених напругою, він навпаки хотів притягнути, обійняти. Але поки що було зарано.

Одного разу Атайр дала мені урок. Що було воістину дивно, бо старша сестра рідко бажала мене бачити. Атайр якраз виходила заміж, їй було майже двадцять. Вона могла підкорити мене своєю мудрістю, знаннями історії чи магії, але раптом заговорила про чоловіків. Про те, що мене, тринадцятирічну підлітку, не так щоб цікавило на той момент. У мене була улюблена алхімія, вчителі, бібліотека і наречений, який існував десь там, далеко, в іншій країні. Хіба потрібно ще щось?

Атайр розповіла мені про те, як привабити та утримати увагу, як змусити чоловіка дивитися тобі вслід і шукати погляду у відповідь. Як підкорити, вести за собою і навіювати свої думки, які будуть казатися його власними. Тоді було важко уявити ситуацію, коли ці знання мені б знадобилися.

— Влада дуже мінлива, особливо чужа влада, яка поки що тобі не належить, — воркувала Атайр, розчісуючи своє довге волосся густого кольору деревної кори. — Якщо хочеш чогось досягти, не можна розслаблятися. Мій майбутній чоловік зв'яже мене з Ренгальдором, цей шлюб дасть мені можливість жити в цьому місті, але не правити. Владу просто так не ділять навіть з алською княжною. Якою б яскравою не була твоя врода, яким би гострим не був твій розум, вони запаморочать йому голову ненадовго. Навіть те, що звуть коханням, не вічно і мінливо. Якщо не хочеш стати просто безликою матір’ю спадкоємців, яка кориться долі, потрібно більше! Потрібно володіти самій. Потрібно, щоб чоловік сам вклав у твої руки все, що ти забажаєш…

У моїй свідомості, з огляду на вік, усе було просто — влада здавалася дивним феноменом, мені не особливо цікавим, хоча наказувати і управляти я вміла, нас усіх цьому вчили. Атайр бачила більше або інакше. Вона, не озираючись, покинула князівство і після цього не поверталася, жодного разу не навідалася додому.

Я би точно забула ті уроки, та й навряд чи захотіла би щось з цього застосувати. Попереду на мене чекало моє майбутнє, мій принц… Але сталося не так, як гадалося.

Моя перша зима у вежі… Було так холодно, що покинутій, зайвій алській княжні довелося накинути на плечі пошарпану куртку і спуститися до найнижчих коридорів замку. Усередині все тремтіло від страху і небажання, але я вийшла до світла й мило посміхнулася вартовим біля складів.

Щоб вижити, я мусила скористатися своєю вродою, яка дійсно вабила чоловіків. Того вечора я сиділа на чиємусь коліні, посміхалася, сміялася, торкаючись пальцями своїх губ, і дивилася, ледь примруживши очі. Чужа рука гладила мене по стегну, а я вдавала захопленість і приймала знаки уваги. Вони не знали, хто я така. Інакше б одразу втекли.

Мені теж хотілося втекти, але я думала лише про те, скільки дров для пічки я можу отримати, і чи розщедряться охоронці на ковдру.

Мені пощастило, я відбулася лише неприємним вологим поцілунком у щоку. В останній момент вдалося повернутися, щоб чужі губи не торкнулися моїх. Але я вже тоді тверезо оцінювала стан речей. Моя юна врода і приваблювала, і змушувала охоронців ніяковіти. Якщо би я була простішою і вела себе інакше, поцілунком ніхто не обмежився.