10. Егіль

— Ти ж не будеш стояти наді мною всю ніч? — байдуже поцікавився альв. — Мені все одно звісно, можеш стояти. Але тікати я не збираюся.

Я міг ще довго свердлити його поглядом, але розумів, що усе саме так, як він каже. Однак повірити цій істоті було складно. Швидше за все, його треба було б зв’язати, а краще прикувати десь у приміщенні без вікон і під охороною. Але я був упевнений, що ця потвора примудриться втекти й звідти. Поки він був просто магічною потворою, з ним було легше впоратися. Подумаєш, просто сильна і спритна істота. А тепер, варто було лишень поглянути альву в очі, щоб зрозуміти — він навіть занадто розумний. І альв чудово знав, що йому потрібно.

— Ні, я не буду стояти над тобою всю ніч. Але раджу не виходити з кімнати.

— Замкни мене, якщо так буде зручніше.

— Обов’язково, — я намагався говорити розмірено й спокійно, щоб ні на секунду не видати свого внутрішнього хвилювання і ненависті. Альв був розумний, він безумовно щось приховував. Але перевірити це я ніяк не міг. Так само, як і пильнувати його всю ніч, не заплющивши ні на мить очей, було нерозумно. Просто замкнути — цього достатньо для заспокоєння своїх нервів. Але наостанок я сказав: — Якщо щось підозріле трапиться, я відчую.

— Зрозуміло.

— Ми з Астер будем у сусідній кімнаті.

— Разом?

— Разом звісно, — нахмурився я. — Чи ти думаєш, що я залишу її хоча б на секунду без нагляду? Якщо знадобиться, буду спати поруч або взагалі прив’яжу її до себе. Щоб захистити. Май на увазі.

Альв нахилив голову вліво. Це, як я зрозумів, означало згоду, ніби наше кивання.

Я зачинив його в колишній кімнаті пані Ельси. Перед тим, як поселити туди альва, ми з Астер оглянули приміщення, але нічого підозрілого не виявили в котре. Залишати його в фортеці здалося мені небезпечним, не хотілося б зустрічі альва з іншими присутніми в Академії людьми. А проводити якісь ритуали в темряві, не розібравшись до кінця, у чому справа, було дурістю. На щастя, Астер це теж розуміла.

Провести альва нагору було нескладно, адже тепер на верхніх поверхах Академії було порожньо. Гвардійці вирішили розміститися в корпусі для працівників. Там було тепліше, а кімнати більше підходили для розміщення багатьох дорослих людей. Лоір та дочка Фаннара майже не виходили з лікарського кабінету. Тож на третьому поверсі викладацького корпусу залишився лише директор. І тепер оселилися ми.

— То ти не відійдеш від мене ні на крок? — хмикнула Астер.

— Якщо знадобиться, то так. А в одному ліжку ми вже спали, — нагадав їй я. Астер розсміялася, але потім її настрій різко змінився.

— Тільки не кажи, що я занадто безтурботна, — чітким жестом вона провела лінію в повітрі, відсікаючи мої можливі обурення чи спроби відрадити. Я вирішив промовчати.

Мої сумніви навряд чи відрізнялися від сумнівів самої Астер. Хоч вона і виглядала захопленою і вкрай зацікавленою. Ну бо все-таки не щодня перед тобою з'являється альв, який до того ж бажає поділитися знаннями і стати твоїм боржником. Це була приваблива пропозиція.

Однак щойно я зачинив двері до кімнати альва й повернув ключ, як Астер нахмурилася, сперлась на стіну і потерла долонями обличчя. Вона показала жестом мені мовчати. Це було зрозуміло, ми не знали, наскільки гострий слух в альвів.

Час йшов, Астер не ворушилася. Стояти в коридорі далі не було сенсу. 

Тож я зайшов до нашої кімнати — до колишньої кімнати Астер — і завмер на порозі. Я був тут уперше, досі все наше спілкування відбувалося, так би мовити, на моїй території. Тепер же я уважно роздивлявся кімнату, поки господиня не зайшла слідом. Звідси виїжджали поспіхом. Залишилося чимало. Забуті дрібниці, списані аркуші-чернетки, зім’ята білизна на ліжку, кинутий одяг — брудний і в крові. Так, тоді ми не так щоб дбали про чистоту, аби тільки вижити.

Я підняв з підлоги сорочку, що тепер більше нагадувала ганчірку: тканину вже не відіпрати, плями крові давно засохли, розриваючи волокна. Хіба що алхімія допоможе… З деяким здивуванням я впізнав у сорочці ту, яку сам же для Астер і купив. Кров, ймовірно, теж була моєю.

Я почав збирати сміття. Усе, що можна було віднести до корисних речей, залишав. Решту відкидав у кут. Першою туди полетіла постільна білизна. За новим комплектом довелося забігти до кімнати в протилежному кінці коридору — невеликої комори для випраної білизни та інших дрібниць. Там все ще залишились такі речі.

Астер, як і раніше, стояла біля стіни, занурившись у свої думки.

Я не поспішав її турбувати. Нехай думає. Мала бути можливість, щоб ми не поступилися своїми інтересами, щоб альву не дали більше, ніж потрібно. Я повернувся до прибирання, мені дійсно простіше було щось обдумувати чи вирішувати, коли руки зайняті. Астер, судячи з усього, була з іншого роду людей.

Затягнути її в кімнату все одно довелося. Утримати залишки тепла було неможливо, якщо двері відчинені. А зачинити їх я не міг, тоді б Астер випала з мого поля зору. А залишати її навпроти дверей, за якими зачаївся альв, не можна. Ніхто не знає, що спаде на думку тому альву. Або що спаде на думку Астер.

— Сідай, я поставив грітися воду. Тож незабаром буде чим зігрітися.

Астер скинула чоботи і замість крісла впала на ліжко, витягнулася, склала руки на грудях. Її настрій знову змінився. Тепер вона посміхалася, що, найімовірніше, означало добрі новини. Але я не поспішав, тим більше що кипляча вода вимагала моєї уваги.