9. Астер

Гран Дарі не помилився. Втім, це не дивно, адже він все-таки знав краще за будь-кого, що й як відбувалося в Академії, навіть коли вона перебувала в процесі закриття. Він не запитав, навіщо мені потрібне затишне і порожнє місце неподалік. Навіть не намагався розгледіти, що там за моєю спиною. Просто кивнув убік, вказуючи потрібний напрямок, і запропонував мені, а точніше нам з Егілем, усамітнитися в бібліотеці, поки він відволікатиме гвардійців.

«Усамітнитися, еге ж?» — посміялася я про себе. 

Це слово тягнуло за собою купу асоціацій, і більша частина з них так чи інакше була пов’язана з сексом. Та й чи можна уявити, що молодята усамітнилися для розмови з чудовиськом, про яке дітям розповідали страшні казки, а не заради пізнання одне одного? Але щось доводити було недоречно. Я кивнула, подякувавши за допомогу, а за хвилину вже заводила альва в темне і неприступне приміщення.

Альв виглядав краще, ніж під час нашої минулої зустрічі. Моя кров справді творила дива. Цікаво, що впливало на альва — те, що це моя кров, кров мага чи людської жінки? Навряд чи останнє, адже отримати її тоді було б легко.

От якби йому був потрібен маг, то довелося уже докласти зусиль. Все-таки маги зазвичай хоча б трохи озброєні й небезпечні, особливо стихійники.

Але альв чомусь шукав саме мене, хоча навколо було чимало людей і з деякими навіть можна домовитися. Та щойно я виїхала за межі Слойга і попрямував у бік боліт, як альв майже одразу з’явився на шляху. Чекав?

Але чому? Невже тому що я — суміш людини і альва, судячи зі слів Ельси? Підозріло…

І чи варто було вірити цим словам? Схожість між мною та альвами була мінімальною — колір очей. Моє тіло нічим не відрізнялося від інших жіночих людських тіл. І тим більше я та мої сестри ніколи не перетворювалися на магічних істот!

Синій серпанок біля чола, який мені так і не вдалося побачити, більше не з’являлася. Швидше за все, це були наслідки спілкування з Ельсою. Сам цей випадок я детально записала до свого робочого щоденника поруч із черговим результатом розширеного дослідження своїх крові — цілком звичайним результатом. А те, що швидкість створення заклинань збільшилася… Це можна списати на стрибок здібностей через смертельну небезпеку. Організм мобілізував усі ресурси і вивів мою майстерність на новий рівень.

Або причина простіша: моя кров потрібна альву, бо він уже її вже пив.

Тепер у мене була можливість дізнатися все. Але спочатку я хотіла почути ім’я, раз альв став більш адекватним.

— Яльнірай. Галан дому Ял, моя саті, — альв впав на коліна і уткнувся чолом у складені долоні. — Нехай буде твій Кі-ло яскравим як палаючі квіти нілфаала.

Я скривилася. Здавалося, фраза зрозуміла і сказана мовою, яка мені так-сяк знайома, але хотілося б повною мірою розуміти, про що говорив альв. Піднімати його з колін я не стала, трималася осторонь. Егіль зайняв місце біля дверей, щоб у нашого полоненого не було можливості втекти, а гвардійці не увійшли.

Я пробігла очима по Егілю — напружені плечі та стиснуті кулаки, він був готовий до бою. Але попри всю рішучість і загрозливу позу, він був незосереджений. Раз у раз поглядав на свою долоню — ту, в якій спалахнув вогонь. Я похвалила себе подумки. Приємно знати, що я не помилилася і провела операцію без проблем. Егіль не постраждав, а магія — той вогонь явно магічний — не зникла, просто причаїлася. Або навіть не причаїлася, дуже ймовірно, що її володар до сих пір не розумів, як цей вогонь викликати.

У мене гуділи пальці, так сильно я хотіла відкрити робочий щоденник і дописати ще один рядок: під сьогоднішньою датою примітка — «день, коли стан Егіля знову змінився». Але не можна. Спочатку альв.

— Говори нормальною мовою, — веліла я. Альв і сам мав розуміти, що більша частина його слів для мене не мала значення. — Інакше я виштовхну тебе назовні у двір, повний озброєних людей, і крикну так голосно, що ніхто навіть не встигне зрозуміти, що власне сталося. Усі подумають про напад. Тобі нікуди буде подітися, а щоб захистити мене, тебе порубають на шматки.

— Навіть не обов’язково виштовхувати кудись, — озвався Егіль. Він ще раз стиснув долоню й посміхнувся. Тепер по його обличчю я бачила, що він знову зі мною, а не у власних думках. — Я легко можу розібратися з нашою маленькою проблемою самостійно.

Він демонстративно доторкнувся до рукоятки меча.

Альв оскалив зуби, але з колін не встав, мовчки оглянув бібліотеку, потім мене, покосився у бік Егіля. Але довго так тривати не могло. Я склала руки на грудях і сказала:

— Я зрозуміла, нехай буде по-твоєму. Егіле, відчиняй двері, я зараз закричу… Скажу мисливцям, що це рідкісна магічна істота, морфована і небезпечна звісно. Нехай готують клітку.

— Ні, клітка не потрібна, — з зусиллям заперечив альв. У цю мить він виглядав підозріло, ніби готовий кинутися на мене. Невже він планував, що зустріч відбудеться за іншим сценарієм? Або що ми будемо більш довірливими? На його жаль, мене виховували інакше.

— Тоді говори, — наказала я. — Як ти тут опинився?

— З власної волі, але і ні, — ухильно відповів він. — Вигнання — це покарання за втручання у справи іншого Дому. Але водночас у мене є свій інтерес, щоб перебувати тут, за аваараном.

— Свій інтерес? Може, нам варто вбити тебе зараз, поки ти нікому не нашкодив, альве?