8. Егіль

Альв скиглив і корчився на землі. До його страждань я був байдужим, бо в будь-яку мить перед очима могли з’явитися картини палаючого Фрелсі. А з ворогами не можна бути м’яким, так мене вчили батько, школа гвардійців, та й саме життя. Я повільно витягнув меч із піхов, демонстративно, так, щоб альв зрозумів, що ніхто не піде йому назустріч.

Відпустити його я теж не міг. Раптом якщо не сьогодні, то завтра ця потвора накинеться на звичайних людей, хай він і говорив щось про заборони. Через рік чи десять ці заборони навряд чи матимуть значення. Альв зірветься — і винним буду я. Люди були здатні на жахливі речі, навіть коли не були у відчаю, а що вже казати про тих, ким лякали дітей.

— Не можна його в такому вигляді пускати всередину, — сказала Астер.

Альв виглядав ще гірше, ніж при зустрічі в маєтку. Більш звіряча морда, витягнуті кінцівки, не зовсім та форма, в якій я його зустрів уперше, але погіршення стану було очевидне.

Астер мала рацію, такого помітять, надто вже він виділявся. Навіть під плащем не сховаєш.

Я нахмурився, але кивнув, так, потрібне було рішення. Зовні зустрічатися було небезпечно для нас, але всередині зараз занадто багато очей. Коли я робив пропозицію альву, то не думав, що людей тут залишилося так багато. Щоб непомітно потрапити всередину Академії, варто було почекати ще хоча б годину, а краще — пару годин, щоб ніч стала темнішою.

— Давай тут, — наказала Астер.

— Ні, небезпечно, — я не втримався, наполіг на своєму. Хто знає, хто ще ховається в тіні дерев? Не найкраще момент, щоб ризикувати її здоров’ям і лити кров.

— Я багато й не дам, не хвилюйся, лише стільки, щоб на вигляд «це» стало приємнішим, не виділялося, — вона тицьнула пальцем у альва. Вона, мабуть, зробила ставку на те, що альви швидко змінюються. — Ніяких його зубів на шиї, я сама все підготую. Ти тільки оце тримай міцно, щоб не сіпнувся.

— Добре, згоден, — я кивнув і рушив до альва. Меч довелося вкласти назад у піхви і віддати Астер, але навіть без нього я міг впоратися з істотою. Особливо коли на пальцях заблищали іскри. Заклинання розсипалося по землі подалі від жертви, але моєю метою було лише показати, що я не слабкий і не беззбройний.

— Ламай його, — скомандувала Астер.

Підкоритися цим словам було простіше простого, вони були повністю співзвучні з моїми думками. Загнати альва до стіни, а потім змусити лягти на живіт і розкинути руки, щоб я міг перев’язати тонкі зап’ястя, стягнути їх йому за спиною так, щоб альв став безпечним. Він сіпався й тихо скиглив — так не подобалася йому ця поза, що він став занадто беззахисним. Я сів йому на спину й схопив його за волосся, трохи повернув голову вбік, щоб Астер могла дати альву крові.

— Дивись, ще скине, — попередила мене вона. Я кивнув і сильніше стиснув колінами тіло під собою. Альв обпалив мене ненависним поглядом. Однак цей погляд мене не турбував, образи чи незадоволеність альвів мене не торкалися.

— Тоді швидше, щоб не скинув, — порадив я з усмішкою. Але потім згадав, що кров ще треба добути, і поспішно запитав: — Давай я тобі допоможу?..

— Чим? Встромити в мене ніж? — пирхнула Астер. Вона вже витягла з піхов на поясі короткий мисливський ніж і за мить вже приклала до зап’ястя. До лівого, бо Астер — правша, це я пам’ятав. Вона б ніколи не пошкодила основну руку, якби була така можливість.

Поріз темним штрихом пробіг трохи по діагоналі зап’ястя. Астер зашипіла, перечікуючи біль, а потім швидше нахилилася до альва. Витрачати краплі крові було нерозумно. Альв спочатку ніби не зрозумів, що потрапило йому на губи, але потім він смикнувся всім тілом до зап’ястя вгору. Його вигнуло так, що мене ледь не скинуло з його спини. Астер докірливо поглянула на мене, мовляв, тримайся міцніше, я ж попереджала. Але навколо було вже досить темно, щоб я зробив вигляд, ніби не зрозумів її погляду.

Минуло менше хвилини — і Астер вже перев’язала зап’ястя шматком бинта, виявляється, вона й до такого підготувалася. Я допоміг закріпити кінці й, нарешті, встав на ноги. Швидко відскочив, хтозна, що спаде на думку альву. Але той валявся обличчям донизу й не подавав жодних ознак життя.

— Переверни його, — запропонувала Астер. Вона в той час протирала ножа від крові.

Я не давав їй підходити до альва ближче, відсунув її до хвіртки. З того місця Астер, якщо що, легко втече і покличе на допомогу. Ми не знали всіх можливостей таких істот, як та, що зараз лежала перед нами. Раптом він схопить Астер і зникне з нею в лісі? Захистити себе вона звісно могла, але не від того, кому навіть загін магів-гвардійців нічого б не зробив.

Я ткнув бік альва піхвами, штовхнув його. Істота застогнала, але тіло було несподівано легким, тому перевернулося. Альв справді змінювався, хоча за обличчям, заплямованим кров’ю, поки що було важко щось сказати. Але пальці на руках дійсно стали схожими на людські, а кігті змінилися на нігті — загострені, але все ж.

— Ма-ало, — простогнав альв.

— Поки що вистачить, — відповів я й наказав. — Вставай. Усі інші розмови — всередині Академії.

— Ака-де-мії? — не зрозумів він і повернув обличчя в мій бік. У напівтемряві я все-таки зміг розрізнити бліді риси — майже ідеальні, людські, хоча щось звіряче в них залишилося, чи то гострий ніс і підборіддя, чи то трохи витягнуті до скронь очі.