3. Астер

Не озираючись ні на секунду, я швидко йшла через табір мисливців. Не сумнівалася, що Егіль йшов за мною, хоча ні подиху, ні кроків не чула. Все-таки він був у хорошій формі — підготовка принців навряд чи допускала бездіяльність чи лінь. Мабуть, закінчив школу гвардійців, а потім якусь із знаменитих академій, Бардарин чи Маергот.

Відмінну підготовку Егіля мисливці відзначили одразу. Пан Ніельс, звісно, трохи скривився, мабуть, не думав наймати більше нікого. Але, по-перше, я справді дала Егілю рекомендацію. А по-друге, відмовити в наймі магу-стихійнику на початку мисливського сезону мало б сенс лише в тому випадку, якби у Ніельса в команді вже було двоє таких, як Егіль.

— Я — її чоловік, — поставив крапку в розмові Егіль.

Я хмикнула, але заперечувати не стала. Ніельс здивовано підняв брови, але перестав прискіпуватися. До того ж Егіль погодився не на фіксовану оплату, а на відсоток від продажу тих істот, у полюванні на яких він братиме участь.

І от пройшло майже чотири дні підготовки до полювання на поркурину та мого забігу Мірійським лісом. За цей час ми з Егілем так і не зіткнулися віч-на-віч, щоб розібратися, що, власне, відбувалося з ним, як нам далі бути і що він від мене приховував. Він супроводжував мене, прислухався до порад мисливців, брав участь у тренуваннях, без зайвих слів терпів схвальні вигуки решти — і не залишався ні на мить зі мною наодинці.

Але зараз він не міг викрутитися. Я це відчувала й тягла його без мотузки туди, де ми могли поговорити.

— Отже, — я влетіла до намету, де ночувала від самого початку полювання. Тут могли розміститися двоє, але Егіль втік і жив з рештою мисливців. Мовляв, не хотів бентежити молоду дружину. Я тоді вкотре хмикнула, нічого не сказала, але запам’ятала. І от я обернулась до Егіля й, дивлячись йому в очі, запитала його:

— То я тепер — твоя дружина?

— Так, мені жаль, вибач, — відповів він. В принципі я не очікувала інших слів. Йому жаль! Якби знав, яка в мене була альтернатива, то не сказав би ні слова про жаль. Я похитала головою, відкидаючи його відповідь.

— Значить, я — твоя дружина, і цього не змінити. Або, можливо, ти вважаєш, що я не гідна тебе?

— Що, про що це ти? — здивовано витріщився на мене Егіль. — Як тобі таке в голову прийшло? Астер, це не жарти, я тобі винен, і це не той борг, який я можу повернути. Після того, що було в Академії, з нами, хіба можу я вважати тебе чогось негідною?

— Тоді, можливо, ти вважаєш себе негідним? — від його відповіді залежало багато чого, я мала знати, з ким пов’язала своє майбутнє. І Егіль мене не підвів.

— Ні, негідним я себе не вважаю, — він був упевнений у своїх словах. Звісно, нахмурився, рукою зарився в волосся, але ні на мить не сумнівався у відповіді.

— З того часу, як зникли шрами? — не змогла втриматися і не вкусити я..

— Ні, відтоді, як одна синьоока героїня кинулася у вогонь, щоб врятувати мене, — відповів мені Егіль. — Хіба я можу вважати її жертву марною, а себе негідним?

— Правильно, іспит ти пройшов, — я посміхнулася. — То чому ж тобі жаль що нас одружили?

— Ми не робили цього вибору, — він смикнув куточком губ, ледь помітний натяк на сумну посмішку.

— Ми не робили його й десять років тому. Так, мені шкода, що цей шлюб все-таки відбувся. Бо, звісно, не такого майбутнього я хотіла для себе, — сказала я чесно, а Егіль стиснув щелепи й відвернувся. Я тихо хмикнула, він не дослухав мене, а вже зробив висновки. — Гей, подивися на мене. Послухай…

— Я все і так зрозумів, — хмурився він. Але я схопила його за комір куртки й притягнула до себе.

— Але нас вже одружили, і ми з тобою абсолютно нічого не могли вдіяти з цим. Ти це розумієш? — я дочекалася кивка і продовжила. — Але стосовно того, що моїм чоловіком виявився ти… Про це я не шкодую. Можливо, ти хотів собі іншу дружину. Але коли зрозумів, що це я, про що ти подумав?

— Що не хочу, щоб мене замінили іншим. Що я знаю тебе і не хочу, щоб ти перестала бути собою, — майже пошепки промовив він. — Що колись пообіцяв собі, що буду поважати тебе — мою дружину.

— То ж, виходить, я все-таки твоя дружина, — підбила я підсумок. Я була задоволена: повага і симпатія — це те, про що багато хто навіть не наважувався мріяти в договірному шлюбі. Про кохання взагалі мови не йшло. А я, судячи з усього, виграла — Егіль ще й зовнішність мав приємну.

Шкода, що втекти та загубитися в лісах не вдалося, але все ж результат виявився кращим, ніж я очікувала. З Егілем у мене все вийде, я була впевнена: прив’язати його, домовитися з ним, повернути все на власну користь і у підсумку на нашу спільну користь. І Альнір буде поруч, тож я зможу їй допомогти з дитиною і життям у Гнізді. Залишати сестру без допомоги не хотілося. Можливо, шлюб з Егілем не буде простим, а життя — спокійним, але, принаймні, ми будемо разом довго-довго — я про це подбаю, а він явно буде не проти. Бо повертатися до князівства я не мала бажання.

— Так, ти моя дружина, — остаточно здався він.

— Тоді не смій віддалятися від власної дружини, — я потягнула сильніше його до себе, змушуючи нахилитися ще нижче. Райдужка Егіля ледь спалахнула яскраво-рудим кольором, мабуть, наслідки завершеної мною процедури. Я зробила собі подумки позначку, що варто поспостерігати за його станом. Егіль же завмер, вдивляючись у моє обличчя, і його погляд був здивований і насторожений.