41. Астер

Я різко прокинулася, підхопилася з ліжка і насторожено прислухалася. Щось мене розбудило. Крик? Рух? Ні, здалося. У кімнаті було тихо. Я про всяк випадок встала, підкралася до дверей, виглянула в коридор, але почула тільки дуже віддалене шурхотіння в тому боці, де була кухня. А коли повернулася до ліжка, то зрозуміла, що саме мене вирвало зі сну. Крізь запилене вікно пробився яскравий сонячний промінь. Він потрапив мені на обличчя і припік шкіру, тому так хотілося почухати щоку.

Я протерла якоюсь ганчіркою скло і виявила, що сонце тільки-но вилізло над лісом. Ще дуже рано! Якби залишилася в ліжку, я могла б ще заснути, але не тепер. Вчора лягти довелося пізно: спочатку лікування, потім перев'язка, метушня з кіньми, пізня вечеря, спроба привести в порядок кімнату або хоча б ліжко, щоб не спати в пилу. Танія емоційно голосила, журилася, що не приготувала все заздалегідь, вибачалася за безлад. Але я тільки відмахнулася. Мабуть, після того, як у маєтку кількість мешканців скоротилася і залишилася тільки сім'я управителя, не було потреби прибирати всюди. Раніше, як мені пояснили, у неї були помічниці, самотужки привести до ладу весь будинок і вежу було нереально.

Після того як я підлікувала її чоловіка, Танія трохи повеселішала і більше не застигала на одному місці. Хоча було видно, що вона турбувалася за сина. Але мої впевнені слова, що лікар обов'язково допоможе і зробить це швидше, ніж я, її підбадьорили. Тож у підсумку ми проговорили кілька годин про всякі дрібниці, хоча в основному саме Танія ділилася своїми знаннями про тутешні порядки та історіями з життя. Я ж мовчала і кивала, єдине що — трохи розповіла про своє навчання. Так і засиділися до опівночі.

Оскільки ранок настав занадто рано, але спати вже не хотілося, я вирішила цим скористатися: позіхнула, потягнулася і почала збиратися. Чим раніше виїду — тим раніше опинюся в Академії. Так, з одного боку, мене ніхто не квапив, тобто затриматися в дорозі я могла ще на тиждень. Але чим раніше візьмуся за свої нові обов'язки, тим раніше отримаю першу заробітну плату. Гроші і час мені не надто хотілося втрачати.

Перед від'їздом я ще раз оглянула ногу управителя. На саму рану звісно все ще неприємно було дивитися, та й зашити б її не завадило, але ніяких підозрілих плівок, запаху або плям я не помітила. І температура тіла у мого пацієнта знову повернулася в межі норми. Я була задоволена собою, хоча і розуміла, що багато чого з магічної теорії, особливо форми конструктів, з моєї голови зникло з часом.

Я тренувала тільки ті магічні плетіння, які були потрібні для вилову магічних істот або для роботи з зіллями, а от на лікування махнула рукою. Але, здається, даремно. Бо в Академії мені доведеться згадати всі напрямки магічної інженерії, адже мої учні, швидше за все, не раз обпечуться і поріжуть себе. Я вже змирилася з тим, що доведеться когось вчити, і тепер обмірковувала, як зробити цей процес найбільш комфортним. Для мене, звичайно, не для них.

Я покинула маєток рано вранці. Щиро помахала рукою тим, хто проводжав мене, і швидко рушила в бік Академії. Сьогодні я збиралася дістатися туди якомога раніше. Блукати незнайомими болотами в сутінках було б не найкращим моїм рішенням. Я не дивилася по боках, тільки вперед, і так зосередилася на дорозі, що дивом не збила вершника, який виїжджав мені назустріч. Хоча той також мав своєю головою думати і виїжджати з-за навантаженого травою великого воза обережніше і  повільніше.

А от звідки він їхав, я зрозуміла вже пізніше, коли зупинилася відпочити і пообідати. Ну звісно, як я могла забути?! Поруч було селище. Мірійка. Воно мало би мені трапитися на шляху, але через віз я не помітила повороту. Повертатися я вже не стала. Потім, як облаштуюся в Академії, заїду і познайомлюся ближче, може, знайду там те, що мені потрібно. Все ж таки до Слойга достатньо довгий шлях, щоб кожен тиждень туди кататися.

Минуло вже десь чотири-пять годин шляху, наближався ліс. Після того, як ледве змогла вдало розминутися з іншим вершником, я не гнала коней. Тим більше тепер я могла чітко розгледіти чорну вежу серед такого ж темного лісу попереду. Це був кінцевий пункт моєї подорожі. А навколо нього болото... Лісове болото, альви б його забрали, не найприємніше місце проживання. Але я сподівалася, що всередині Академія виявиться гостиннішою, ніж ліс зовні неї.

І все ж таки я почувалася добре — вільно і спокійно. Сонце припікало, пахло присохлим брудом, поруч по обидва боки від дороги простяглися поля, засіяні хвейтою, важке колосся золотилися, але поки що не все схилялося до землі. Втім, урожай вже почали збирати. На узбіччі і по полю височіли солом'яні пагорби. А вітер доносив уривки розмови.

Я милувалася своєрідною перемогою людської думки і магії над природою. Цей край ніколи не був доброзичливим, щедрим і доступним для людини. Погода неприємна, повітря вологе, тварин і магічних істот водилося в надлишку, знову ж таки болота і близькість гір — то єдиний наш захист від альвів. Поля тут можна було засіяти тільки за допомогою магії — зміцнити землю деревами, відсунути болота, осушити землю, вирівняти її і удобрити, захистити місце під поле, посадивши навколо нього рослини, що відлякують небезпечних істот і звірів.

Зберегти врожай теж було непросто. Мілаш якраз отримав свій магістерський ланцюг за суміш, яка не шкідлива для людини, але не дає деяким видам комах знищувати посіви. Правда, це стосувалося тільки того, що росло над землею. Але то був тільки початок, бо пройде рік або кілька років і розберуться поступово також з іншими проблемами. Людську цікавість і затятість не втримати.

Я зупинилася якраз біля одного з тих золотистих пагорбів на краю поля. Солома була прим'ята, мабуть, і до мене тут чудово відпочивали. Поруч було деревце і приємна тінь, можна було прив'язати коней і подбати про них. Але головне — мене зацікавив стовп з синьою поперечиною. Синій колір у цьому випадку не означав приналежність навколишньої земли до королівської власності, це був знак, що тут є колодязь. Якраз те, що мені зараз потрібно. Коней слід було напоїти, дати їм відпочити, а шукати посеред полів річку або струмок я могла довго. Але і відразу поїти їх не можна було, тож я просто зняла з них поклажу і розташувалася поруч у тіні.