31. Астер

Насамперед я повернулася до стійла за речами. Коней розсідлають і вичистять, за це було заплачено, але ніхто не гарантував, що крім упряжі та сідла решта речей буде цілими, неушкодженими і на місці. Допомогти мені відрядили рознощика, який пробігав повз, дуже молодого хлопця. Управляючий глянув на нього і вказав на мене пальцем.

— Ти! Проведи пані магістра до двадцять восьмої кімнати.

Хлопчина запнувся лише на мить, а потім без краплі сумнівів кинув піднос на перший-ліпший порожній стіл і пішов за мною.

Зовні все так само неприємно пахло очищувачем. Світло ліхтарів розпливалося через туман, такий густий, що далі кількох кроків нічого не було видно. Я буквально на дотик йшла вздовж трактиру, благо всередині денників з кіньми туман був не такий непроникний. Мені пощастило, що я встигла заїхати в місто. Розуміється, за його стінами туман навряд чи був настільки густим, але все одно довелося би ночувати в мокрому, холодному, незважаючи на літню пору, лісі. От не вистачало меня тільки застуди до загальних проблем!

Речей було чимало, все-таки я не планувала повертатися і взяла максимум. Знімати сумки потрібно було акуратно, так що ми довго возилися. Судячи з вирячених очей хлопця, важило моє добро також чимало.

— І не думай його кидати на підлогу, — суворо попередила я. — Розіб'єш зілля —  не розплатишся і за рік!

В принципі я не так вже й перебільшувала, адже забрала з собою найдорожчі інгредієнти. Але краще попередити. Навіть якщо гроші виплатять, хто поверне мені час, витрачений на збір інгредієнтів?

Кімната, яку я так вдало сторгувала, розташовувалася на третьому поверсі, майже під дахом. На крихітному майданчику, яким закінчувалися хиткі сходи, було дві двері. Одна вочевидь вела до якоїсь комори і була прочинена, показуючи нутро, забите господарськими дрібницями, коробками і якимись склянками. А от друга була більше схожа на двері до гостьової кімнати, та й наведений фарбою номер все ще виднівся, хоч майже обсипався від старості.

Мабуть, не було сенсу цю кімнату ремонтувати і приводити в порядок, раз там майже цілий рік плодиться сварт. Власнику цієї будівлі пощастило, що чорний мох дуже вибагливий щодо зміни вологості — швидко росте і швидко засихає. Інакше давно вже не тільки третій, але і другий поверх затягнуло би цією гидотою. Так, в таких великих масштабах — це була вже гидота, а не корисний інгредієнт.

Всередині пахло так, як я і очікувала — вологістю і мулом. Це була досить велика кімната, мабуть, раніше це був номер для важливих персон. Ліжко з запиленим балдахіном, півдюжини різномастих стільців, великий стіл і величезний комод. Два продавлені крісла. Велике почорніле дзеркало на стіні і маленькі дверцята до ванної кімнати — дивно, але тут і таке було, а не просто обмежилися тазом з водою. Все застаріле і з різних комплектів, судячи з усього, частину меблів сюди принесли, щоб в інших номерах старе і подерте не зберігалося. А сліди на стінах натякали, що колись тут були ліройські свічки. Давно.

Приставлений до мене хлопчина приніс із комори світильник, і його жовте світло показало весь масштаб того, з чим мені доведеться боротися.

Я хмикнула і підійшла ближче до повністю чорного кута. Сварт зазвичай розростався пучками, але тут я побачила суцільний чорний килим — доріжка тягнулася вздовж стіни, майже сягала підлоги і розросталася на третину стелі. Мабуть, осередок сварту був десь на даху.

Хлопчина стиснуто охнув, відійшовши на пару кроків, ближче до виходу з кімнати. Я посміхнулася, але нічого не сказала, не розвіяла його страхи. Навіщо? Тільки час витрачу дарма. Тим більше чорний мох дійсно виглядав відразливо, як і безліч подібних до нього рослин. Так-то він був відносно безпечний, хоча такі великі скупчення могли викликати напад алергії у людей з ослабленим здоров'ям або стати причиною головного болю. Мох виділяв у повітря дрібні частинки. Але я знала, як убезпечити себе.

Я жестом вказала свому помічнику, куди покласти сумки. Мені пощастило, що ліжко знаходилося в іншому кутку — подалі від чорної неприємності. На підлозі залишилися сліди того, як його рухали, мабуть, поки сварт не розрісся так сильно, у кімнаті навіть не боялися ночувати. Поки хлопець копався і переносив речі, я розклала на столі дещо з робочих інструментів. Так відразу зі свартом я зробити нічого не могла, потрібна була принаймні лабораторія, але прибрати запах і його легкий токсичний вплив мені було під силу навіть з тим обмеженим набором, що у мене був з собою.

Поки на пальнику нагрівалася колба з маслянистою сумішшю, випарами якої я буду оповивати кімнату всю ніч, я заглянула наскоро до ванної кімнати і трохи освіжилася. У горлі все ще стояв неприємний присмак хімікатів. Навіть вологий болотний запах сварта був кращий за кислотну кислинку, яка чекала на мене зовні. З ванної я вийшла більш задоволена і відразу натрапила на здивований погляд — хлопець нікуди не пішов і тепер сидів біля дверей і витріщався навкруги.

— Ти можеш бути вільний, — відмахнулася я, але хлопчина благально промовив:

— Я ще вам стану у пригоді, не відсилайте! Може, вам стіл посунути треба або ліжко перестелити. Або ще за якоюсь дрібницею збігати. Я готовий!

— Так не хочеш працювати в загальній залі? — хмикнула я, в принципі мені було все одно. Та й запропоноване хлопцем мало сенс. Чому б не погодитися? Однак цікаві мені були причини: — Чому так? Лінь?

— Та що ви таке кажете! Лінивих пан Гамлі не тримає, робота у мене хороша, її завжди багато, але і платня достатня, — мотнув головою хлопець. — Тільки нині народ заходить непростий... А я вчора з одним побився. Натовкав його пихату пику, щоб до дівчат не чіплявся, наші дівчата не з тих самих…