9. Астер

Розмова з батьком зтерлася з моєї пам'яті, щойно я повернулася до своєї вежі. Були речі, які мені варто було пам'ятати — дози, властивості, теореми і схеми, імена вчених минулого і назви реакцій — те, що стосувалося моєї роботи і досліджень, закони і мови інших країн... Вже з великими труднощами я тримала в пам'яті етикет і правила заповнення звітності, дні народження і свята, свою генеалогію і імена правителів сусідніх країн, історію князівства і, звичайно ж, сюжети розважальних романів.

Але також були речі, не варті моєї уваги. До цього переліку входили світська хроніка і модні тенденції, балаканина придворних, непристойні пропозиції деяких майстрів і магістрів, маги-стихійники і мій батько. Якби не його вплив... Якби не моя несвобода... Можна було б остаточно забути про цю людину. Але він не відпускав мене і так чи інакше нагадував про себе. Раніше простим стеженням, раптовими заборонами, листами, через які мене відрахували з перших двох алхімічних шкіл. Тепер от він намагався підсунути мені нареченого.

Я роздратовано пирхнула, зірвала з обличчя набридлий серпанок і засунула в кишеню сукні. Намисто давно вже стискало мені горло. Тепер я могла собі дозволити його зняти: схопилася за масивну прикрасу, але тільки з третьої спроби застібка піддалася. Прикраса опинилася у кишені слідом за серпанком. Відразу стало легше дихати.

Напевно, я б зняла ще й туфлі. Каблук був невеликий, але вузький. І все ж таки це взуття дуже відрізнялося від звичних мені чобіт. Десять років — і я відвикла носити такі речі. Добре, що корсет у сукні не затягнули до неможливості. Навряд чи я витримала балаканину про майбутнє весілля зі стиснутою грудною кліткою. Швидше за все, довелося би артистично вдавати непритомність. Для придворних — безкоштовне видовище і нова порція пліток, для магів, що скупчилися за троном, — можливість надати допомогу і заодно помацати вологими від хвилювання пальцями справжню Алську княжну — так би мовити, витвір алхімічного і метаморфічного мистецтва.

Але до останнього я ставилася з розумінням. Будь я на їхньому місці, то давно спробувала би познайомитися з такою княжною ближче. Почала би з пробірки її крові, а далі все залежало від результатів дослідження.

Біля самих дверей у вежу мене наздогнала пані Ферден зі свитою.

— Дівчинко моя, — сказала вона, задихаючись від швидкого кроку. Зелені кола під очима стали виднішими, на шиї виступила темна сітка судин, а губи побіліли і тепер тремтіли. Тому слова здавалися невиразно вимовленими. Напевно, я була занадто добра, коли оцінювала стан її здоров'я і дала Ферден майже три роки життя. Ні, я поспішила того разу. Навіть якщо вона звернеться за детоксикацією сьогодні, то у кращому випадку протримається максимум півтора-два роки. Є такі стадії отруєння алхімічними есенціями, з яких немає повернення.

— Моя дівчинко, — повторила стара вже більш твердим голосом. — Куди ти так поспішаєш?

— Додому, — відповіла я. Мені дійсно дуже хотілося повернутися до вежі, тому що вплив магії на суміш мав закінчитися. Якщо вже не закінчився. Вирішувалася моя доля — чи продовжувати приготування мазі, чи доведеться коригувати щось у розрахунках і швидко готувати другу порцію основи. Але вголос я, звичайно, сказала інше:

— День мого від'їзду все ближче. Мені варто підготуватися до цього.

— Тобі немає потреби більше повертатися в це убоге місце, — різко відповіла мені Ферден. — Князь був милостивий і щедрий. Все, що тобі знадобиться в заміжжі, вже зібрано. І кімнати, відповідні твоєму статусу, вже підготовлені.

— І що це означає? — я притулилася до дверей у вежу і склала руки на грудях. Цікаво, як все відбувалося: з'явився наречений — з'явилася і необхідність витратити на мене гроші.

— Йди за мною, — впевнено промовила Ферден. Вона навіть не сумнівалася в тому, що я виконаю її побажання. Так воно колись і було, коли я була переляканою сімнадцятирічною дівчиною, яка не розуміла, що відбувається. Я могла не любити стару, але виховательки були невід'ємною частиною мого життя. Правда, з тих пір минуло десять років.

Я пирхнула, а потім уперла руки в боки, закинула голову і розсміялася.

— Нащо мені раптом кудись іти?

— Князь віддав розпорядження... — закудкудакала Ферден. Але я жестом зупинила її.

— Князю байдуже, де я буду жити і що носити, аби на весіллі я виглядала в межах пристойності і виконала угоду з нашого боку. Так що я залишаюся там, де мені зручно. А ти можеш іти…

Поки стара не придумала, що відповісти, я сховалася за дверима своєї домівки. Закрився засув — і моє серце заспокоїлося. Втім, пані Ферден і її отруєння я викинула з голови буквально в наступну ж мить. Ноги вже несли мене до лабораторії. Щоправда, довелося затриматися і зняти сукню — все-таки технікою безпеки я намагалася не нехтувати. Без пальців я природно все одно залишуся нареченою невідомого принца. Але краще б мені залишитися з пальцями, але без нареченого.

Скінчено.

Вдалося. Мені дійсно все вдалося.

Мої руки трохи тремтіли, коли я брала зі штатива масивну баночку з бежево-рожевою маззю. Вона була чудова. Я не здивувалася б, якби речовина засяла як зірки на небосхилі, так багато зусиль і нервів вона мені коштувала, так багато дорогих інгредієнтів я на неї витратила. Але навіть не бачачи зовнішнього прояву чудовості, я точно знала — у мене все вийшло.

Я розсунула щільні запилені штори і піднесла баночку до ранкового світла. Мазь вийшла з перламутровим відтінком, напевно, його дали подрібнені мушлі клаурі. Швидше за все, тканина після мазі також буде поблискувати. Але замінити чимось мушлі — універсальний загущувач — я подумаю потім, набагато-набагато пізніше.