1. Астер 

ЗАЙВІ. ЧАСТИНА ПЕРША

ЧУЖІ ШЛЯХИ

Я бігла лісом, майже не дивлячись під ноги, зараз швидкість — це моя перевага і спасіння. Не було часу ні на що. Тут головне — ухилятися від стовбурів. Сильвіни росли густо, але принаймні їхнє коріння не лізло під ноги, а гілки зі сріблястим листям нависали десь над моєю головою. Тож дивитися вниз або вгору мені було не потрібно. Яка радість!

Шар жорсткого листя пружинив під ногами. Самостріл легко стукав по спині. За п'ять днів він мені вже набрид. Відтягувала бік сумка зі снарядами. Скільки їх там залишилося? Я витратила в останні дні чимало.

Я на мить сунула руку в сумку: пальці пройшлися по колбам, перераховуючи їх. Альви забери живучість цієї тварюки! Всього шість штук в сумці, ще два в самострілі і капсули на поясі. Чи впораюся я? Немає сенсу гадати, я просто повинна це зробити. Спроб у мене більше немає, часу і так залишалося в обріз.

Виття гучно пролунало зовсім близько. Звук неприємним відлунням застукотів всередині черепа. А ця істота швидша, ніж я думала! Але я сама винна. Все ж таки середина ночі — не найкращий час, щоб бігати від нічного хижака. Але мені вибирати нема з чого. Я невдоволено стиснула зуби, зірвала з пояса капсулу снаряда і закинула ліворуч від себе — пролунав шиплячий вибух, потім кілька хлопків. Спалахи освітили рівні сріблясті стовбури дерев.

Не влучила, зрозуміла річ. Але хоча б збила зі сліду. У складі суміші був горанський перець, він відмінно відбиває нюх у таких істот. А мені б відволікти переслідувача, але не сильно, щоб і роль приманки зіграти, і до пазурів невчасно не потрапити.

Я на повному ходу вкотилася в найближчі кущі і зачаїлася. Перепочинок, коротенький звісно, бо зупинятися не можна. Але ж я не залізна! П'ятий день я бігаю цими лісами, здавалося, кожен кущ і пагорб знаю. І все заради того, щоб вистежити одну-єдину магічну істоту. Це тільки в романтичних книжках алхіміки грізно дивляться з вікна своєї вежі. А в реальності той, хто сидить у вежі, це або дуже безталанний алхімік, або дуже багатий — з тих, хто міг замовити будь-які інгредієнти за будь-яку ціну. Моя сім'я взагалі-то не бідує, я б навіть сказала, ми впливові і заможні як ніхто інший. Князівська сім'я все ж таки, таких сімей в світі небагато можна знайти. Тільки от мені від цього впливу перепадало зараз майже нічого. Хіба що власна вежа і робочий стіл, і на тому дякую, дуже дякую, шановна родино!

Колись у мене була можливість стати саме тим неоціненним майстром, якому інгредієнти на позолоченому підносі приносять на прохання і без нього. Потрібно було лише вийти заміж. Вийти добровільно за обраного мені ще в дитинстві нареченого. І я б вийшла, чесно! Мені ж сімнадцять було: і батьку не відмовиш, і вік дуже романтичний. Та й наречений, за чутками, був привабливий і молодий, з такої ж впливової родини. Принц. Ніяких мезальянсів! Та тільки не судилося…

Істота завила, задивляючись на місяць, я навіть встигла помітити силует. От альвове лихо, кругла Молодша сестра дійсно вже з'явилася над лісом. Це був знак, що мені також пора рухатися. Я — алхімік, якого ноги годують, а не репутація чи чоловік. Десять років як зник мій наречений — той, що був обраний батьком. Але насправді це і не дивно, багато хто зник у Рікі Вінданна того року: тоді лилися сльози і кров. Бо альви перейшли Штормовий перевал. Поки сусідні держави і князівства зібрали війська і допомогу, дикі жорстокі створіння випалили на своєму шляху три міста, одне з котрих було Фрелсі — друга столиця Рікі Вінданна. Десь там і зник мій наречений. Альви ніколи не брали полонених. 

Чи сумувала я? Не можу сказати точно, мабуть, не дуже. Бо ми з ним навіть знайомі не були.

Пора було діяти. Я підтягнула до себе самостріл, поміняла снаряд у ньому на колби. Зеленувата рідина всередині них тьмяно омивала алхімічне скло. Зілля мало зменшити швидкість занадто спритної істоти. Її вже було видно і не раз — чорна тінь між сріблястих стовбурів і крон сильвінів. Клацання курка миттєво мене видало, але це були дрібниці. Істота завищала, отримавши новими снарядами прямо в морду.

Я підхопилася на ноги, чкурнула з місця, і гонка продовжилася. Моє дихання з хрипом виривалося з рота, серце калатало. Тут вже не до роздумів про нареченого! Та й що той наречений? Десять років минуло, тепер мене ця вся мішура вже і не приваблювала. Більше проблем, ніж переваг. А становище у суспільстві і статки я сама собі зароблю разом з ім'ям. Ні батька, ні нареченого мені не потрібно!

І тут ліс нарешті закінчився. Я вилетіла на квіткову галявину, але зупинятися не можна було. Довга крилата тінь затулила розсіяне світло Молодшої сестри. Добре, якби світили обидві сестри, тоді мені було б простіше. Нічні тварини не люблять яскравого світла. Але до двомісяця було ще далеко, а часу у мене залишилось буквально краплина. Термін подання заявки на ступінь магістра алхімічних і метаморфічних наук закінчувався через п'ять днів. Потрібні документи я вже надала до комісії, залишалося тільки представити діючий проект і захистити його перед комісією. 

У моєму випадку це було зілля. Дату захисту призначили ще рік тому. Я подавала апеляцію до магістерської ради, просила перенести, але все марно. Нікого не хвилювало, що успішність мого магістерського проекту залежить від пори року. Що в літні місяці деякі інгредієнти обґрунтовано агресивні. Тому мисливці вимагають за них потрійну плату. І що потрійної плати у мене не було! Рецензенти багатозначно посміхалися: ще б пак, кому потрібно пускати мене до свого невеличкого кола обраних. Занадто багато ти, дівчино, хочеш — зрівнятися з кращими серед кращих. От тільки я здаватися не збиралася.