Пролог

Всі права застережені автором. Жодна частина цього твору не може бути скопійована без дозволу автора. Всі збіги з реальними людьми випадкові.

Приємного читання♥️

Доволі симпатична. Відмінниця. Скромняшка. Спокійна. Бездоганна репутація. Слухняна. З такої можна виліпити кого завгодно. Така не осоромить, не підведе. На додачу до всього, якщо вірити пліткам, а це, власне, той випадок, коли їм таки варто вірити, вона ще й закохана в мене мало не з першого курсу. З своїм хлопцем вона ще й недавно посварилася, здається. Просто бінго!

На побачення Віка одразу погодилася. А як могло бути інакше? Андрію Бачинському ніхто просто так не відмовляв, та й не просто також. Не було такої дівчини, яка не хотіла б хоча б у своїх фантазіях замутити зі мною. Красивий. Розумний. Харизматичний.

В ресторані вона нервувала. Це було одразу помітно. Не дивно, мрії неочікувано збуваються, а вона, схоже, до такого повороту подій була зовсім не готова. Та і я також, чого тут брехати.

За ті півроку, що минули від випуску вона схудла. Мабуть, робота стресова. Позиція молодшого юриста в топовій юридичній фірмі країни - це вам не жарти. Стала якоюсь дорослішою, чи що...

Спільну мову, незважаючи на її незначне хвилюювання, знайшли доволі швидко. Розговорилися про все на світі, майже як в старі добрі часи. Не дивно, що дружили в університеті. Все-таки якийсь зв'язок на ментальному рівні то між ними був - непоганий старт для всього решта.

Розходитися не хотілося - прекрасний результат для першого вечора. Проте, на цьому я не зупинився. Потрібно було щось більше, щоб отримати привід для наступних зустрічей. Щось на кшталт поцілунку, а в цьому я був майстром. Легенько торкнувся губами її вуст, смакуючи їхнє шоколадне тремтіння, поволі поглиблюючи поцілунок. Не сильно, ніжно, тягуче. Не варто лякати її своїм натиском.

Те, що їй сподобалося, я одразу знав. Ба більше, я був певен, що так її ще ніхто ніколи не цілував, навіть той її недоносок, з яким вона з горем пополам зустрічалася кілька років поспіль.

На наступних побаченнях, які не забарилися - я просто не міг дозволити собі збавити темп та й не те, щоб я прагнув цього, я поступово збільшував градус близькості. До кінця нашого першого спільного місяця ми опинилися в ліжку. Віка виявилася незайманою. Несподівано, але приємно. Берегла себе для свого майбутнього чоловіка, як вона якось проговорилася.

В той момент, мені якось навіть стало не по собі: совість позіхнула. Не хотілося ламати чи завдавати болю такій невинній наївній дівчинці, ще й справжній подрузі, до того ж, але я вже не міг зупинитися. Занадто далеко я вже зайшов, щоб думати про таке. Та й на що їй в принципі скаржитися, то? Вона отримала все, що хотіла ці довгі роки, - мене.

Через кілька тижнів після нашої першої спільної ночі, Віка переїхала до мене. Частково вимушений, частково бажаний крок, від якого всім стало комфортніше. Не потрібно було витрачати зайвий час на добирання. Все було під рукою, по першому ж бажанню.

Я й справді зміг більше зосередитися на роботі, не витрачаючи дорогоцінний час та не розсіюючи увагу на різноманітні дрібниці. Всім зайнялася Віка. Тепер не потрібно було шукати на світанку доставку їжі чи чергову подружку на ніч. З цим прекрасно справлялася моя дівчина. Чи кохав я її? Дивне питання. З нею було зручно.

В кінці року я представив її Шварцу. Він давно хотів познайомитися з моєю коханою, неодноразово натякаючи на це. Тягнути час я більше не міг та й не хотів. А сенс?

Віка одразу припала до душі Стівену. Я, власне, в цьому й не сумнівався, проте, тим не менш, було приємно. Схоже, кілька місяців тому я зробив таки правильний вибір.

Під кінець вечері Шварц покликав мене на терасу на джентельменську розмову.

- Вона чудо, Андрій, - з широкою посмішкою запевнив мене Стів.

- Дякую, я знаю, - поглянув я в зал, шукаючи очима Віку, яку одразу можна було знайти поглядом завдяки її довгій смарагдовій сукні, яка так їй личила.

- Пам'ятаєш, що я тобі казав на нашій першій зустрічі, синку?

- Кохання - основа всього?

- Не тягни, хлопчику. Такий скарб потрібно пошвидше зробити своїм всіма легальними й не дуже способами, - хитро підморгнув мені Шварц, залишаючи мене на самоті.

Шляху назад не було... В той момент я це чітко усвідомив. Чи шкодував я тоді про затію з Вікою? Та ні. Потрібно одружитися, то одружимося. Це ж всього лиш якийсь папірець, який потім можна буде легко розірвати. Рік-два поки потрібна допомога Шварца на початках побудемо щасливою сімейною парою, а потім можна й до вільного холостяцького життя повернутися, але не з моїм-то щастям...