Розділ 7. Примарна перемога

"Перемога породжує легковажність".
(Е. М. Ремарк "Тріумфальна арка")

Андрій

Олена? Галюцинації? Нереальний збіг?  Я повільно обернувся й таки побачив її... Чорт забирай! А Всесвіт, схоже, таки любить грати зі мною в ігри... Жартівник, блін, знайшовся!

Здивування одразу прибираю з обличчя: йому тут не місце. Незворушна маска ділових переговорів з легкою поблажливою усмішкою тут більш доречна. Затримую погляд на кілька секунд на тому пихатому племіннику Стіва, якого терпіти не можу. Він не змінився: той же самовпевнений мажор. Тепер Олена. Жовтий піджак поверх кремової сукні - не найкращий вибір. Поєднання кольорів взагалі викликає питання смаку. Віка виглядає набагато органічніше й гармонійніше у своєму вбранні... Віка!

Моя дружина ж також почула й навіть встигла побачити нашу новоспечену небажану родичку... Шок застиг на її обличчі, згримасивши його майже до невпізнання. Пора розрулювати ситуацію, поки Стів з Лавандою зайняті своїми класичними люб’язностями.

- Вік, Вік, - жодної реакції. Чорт!

Стискаю її коліно, заставляючи таки звернути на мене увагу. Віка врешті повертається до мене, проте її погляд порожній, не випромінює абсолютно нічого...

- Кохана, ти справишся. Я поруч, - шепочу їй на вушко, розтираючи її крижані руки.

Стів з Лавандою вже направляються до нашого столика, а отже зараз нас всіх чекає чергове представлення й потиски рук. Чорт!

- Андрій... Я не зможу, - подає хриплий голос Віка.

- Зможеш, крихітко. Я з тобою. Будь ласка. Ти сильніша, ніж гадаєш. Виглядаєш набагато краще, ніж вона. Покажи їй, що ти не боїшся, - тихо шепочу свої мотиваційні настанови Віці, сподіваючись, що вона таки зможе зібрати себе докупи.

- Адам, - звертається Стів до явно задоволеного племінника, - Андрія ти вже знаєш.

- Так, привіт, - простягає він руку, яку я ввічливо потискаю: етикет зобов'язує.

- Віка - дружина Андрія, - продовжує гостинне знайомство Стів.

- Приємно, - нарешті розморожується Віка, подаючи тому мажору руку, й навіть видавлює з себе слабку усмішку. Молодчинка!

- Яка несподівана зустріч, Вік! - поспішає обняти мою дружину Олена. - Привіт, Андрій, - кидає вона мені, з-за плеча Віки, яка явно не очікувала такого теплого дружнього прийому.

- Ви знайомі? - здивовано підіймає брови Стів, уважно спостерігаючи за цією сценою, що розігралася на його очах.

- Олена - хрещена нашого сина й за сумісництвом його лікар, - вичерпно пояснив Андрій, додавши здивування всім присутнім.

- Який тісний світ, - посміхнувся Адам, притягуючи до себе Олену.

- Несподіваний поворот, - визнала Лаванда, - але, мабуть, це тільки на краще. Звичайних співпадінь не буває - такий вже задум Творця.

- Саме так, люба. Може, ви, - киває Стів в мою з Вікою сторону, - якраз той приклад, який так потрібен Адаму.

- Дядьку!

- Ну хіба я не правий? За останні два роки ти познайомив мене з п’ятьма своїми нареченими, жодна з яких так і не стала твоєю дружиною! Пробачте, Олено...

- Та нічого, Стіве. Мені Адам розповідав. Між нами не має секретів, - посміхнулася вона Шварцу, а я ледь втримався від голосного сміху.

Немає секретів? Та невже? Навіть, якщо припустити, що Адам вивернувся назовні й справді грає цілком по білому у стосунки, без жодних напів розкладених скелетів в шафі, то Олена точно не все розповіла своєму жениху. По реакції Адама було видно, що він навіть і не підозрював про наявність у неї хрещеника, тим паче мого сина, нехай він і намагався приховати своє здивування. Йому ще вчитися і вчитися контролювати свої емоції.

І скільки ж триває їхній роман? Місяць? Два? Три? Підкатувала до мене й до Адама одночасно, а він швидше клюнув на її приманки? Чи ніякого роману немає й вони просто недавно познайомилися, а так як Стів без статусу 'наречена' жодних дівчат Адама на такі вечері просто не пропускає, то прийшлося змінити їй роль? Дівчат у племінничка було чимало, тому Стів, власне, й ввів це обмеження: надоїло йому знайомитися щоразу з кимось іншим й мало не в сім'ю приймати. Хоча, не сказав би, що це сильно йому допомогло: Олена вже шоста наречена Адама як-не-як.

Цікаво, як це їй: бути аж шостою? А, якщо брати до уваги всіх неофіційних, то рахунок взагалі безнадійно відновлювати - там сотні. Адам ще той бабій. Хоч довідку про здоров'я попросила чи вже встигла вилікуватися неодноразово? Все залежить від ступеню та тривалості їхніх стосунків... Я б спитав, але Віка явно не так інтерпретує мою звичайну цікавість. Треба дочекатися, поки вона сама задасть це запитання, а, знаючи її нетерплячість, таке питання точно не забариться.

Я був абсолютно правий. Вже за мить Віка не втримується від цікавості:

- І як довго ти ховала від нас свого милого бойфренда? - з посмішкою кидає вона Олені. - Ми щось ні разу про нього не чули...

А крихітка молодець! Красиво вийшло! Тонкий натяк, в самісіньке яблучко - якраз те, що треба.

- Та чому зразу ховала.., - намагається не демонструвати свого замішання Олена, але це в неї погано виходить. Вона явно не очікувала такого питання від подруги: розгубила хватку. Мабуть, все ще намагається вирахувати, чи Віка в курсі нашої не вельми дружньої переписки. - Щастя любить тишу.

- Звісно, Олено, але все-таки якісь загальні речі про ваше знайомство, стосунки й плани на майбутнє я б дуже хотів почути, - підтримав цікавість Віки Стів.

- Ми знайомі кілька тижнів, - прийшов на допомогу нареченій Адам. - Познайомилися на одній медичній виставці й одразу звернули увагу одне на одного, так мила?

- Саме так, - з полегшенням посміхнулася жениху Олена.

- І так швидко прийняли таке важливе рішення? - з недовірою перепитав Стів.

- Так. Коли бачиш, що це кохання, то не потрібно тягнути з шлюбом, чи не так, дядьку? Це ж твої слова.

- Ти правий, Адаме, - поблажливо посміхнулася Лаванда, намагаючись згладити неприємну мовчанку. - Просто ми зі Стівом трохи здивовані, от і все. Але ми дуже раді за вас, справді, - поспішила додати вона. - І коли ж нам чекати весілля, наречені?