28. Астер 

Фаннар опритомнів не одразу. Я обхопила долонями його потилицю і тримала голову припіднятою; заклинанню потрібен був час, щоб нормалізувати тиск у черепі, повернути свідомість і стимулювати розумову діяльність. «Долоня просвітлення» давала короткочасний ефект, і фактично користі від неї було менше, ніж шкоди. Вона забирала занадто багато сил в нас обох. Але коли потрібно було терміново дізнатися щось у важкопораненого, наприклад, хто його так поранив, використовували саме її. До мене цей конструкт потрапив із методички з методів дізнання, яку я знайшла на свій подив у князівській бібліотеці. Ну звісно, маги-інженери були не тільки лікарями та урядовцями.

Тоді більшість конструктів в методичці здалися мені досить дивними, користності в них я не бачила. Все-таки потрібно мати певний склад розуму, щоб завдавати іншій людині шкоди, виконуючи свою роботу кожного дня. Але частину цікавих порад, особливо тих, що стосуються зберігання життя чи свідомості у об'єкта, я собі до щоденника виписала. Швидше з цікавості, раптом колись стане у пригоді, ніж я насправді шукала щось подібне.

Здавалося, що немає сенсу робити ті конспекти, коли завжди можна прийти до бібліотеки і перечитати ще раз те, що мені потрібно, або розпитати викладачів. Однак вже наступного року моє життя перевернулося з ніг на голову. Зник наречений, і мене виселили з кімнат, пощастило ще, бо хоч дозволили забрати з собою, якісь особисті речі. Тож щоденники, записи, конспекти стали мені необхідні як повітря. Ще з тих пір я покладалася на власну пам'ять і допомогу Альнір. Дещо дійсно вдалося відновити. Але в магічні зали князівської бібліотеки мене більше не пускали, щодо книг взагалі,то видавали з князівського дозволу хіба що підручники для новачків і романи.

І от тепер я могла скористатися плодами своєї передбачливості, тож впевнено тримала долоню на потилиці Фаннара Бетларі. Трохи було ніяково, бо він ні в чому підозрілому не був помічений, можливо, Ельса його використала. Дружину він втратив, виховував дочку, був товариський, відкритий, трохи хитрий, звичайний. На перший погляд. Хоча Академія, звісно, не найкраще місце для дітей, але не мені обговорювати чужі проблеми та можливості, сама ж перебувала у скрутному становищі. Ймовірно, що у Фаннара були причини, щоб тут перебувати, і не було родичів, яким на виховання можно віддати дитину.

Але зараз він лежав у яру і мав вигляд свіжого трупа, від смерті його відділяло кілька хвилин агонії і мій конструкт. Темні плями під його шкірою вже розпухли, комахам в його тілі не заважав запах глаймери, або потрібно було користуватися нею цілодобово — пити, їсти та митися. Напевно, так робила Ельса. Вона знала про небезпеку і, швидше за все, оберігала себе таким чином вже багато років. А от Фаннар, найімовірніше, не відразу зрозумів, що заражений, або не думав, що все настільки серйозно.

Як тільки перше заклинання почало діяти, а очні яблука мого піддослідного ворухнулися, я застосувала до тіла секретаря діагностичне заклинання і уважно придивилася до результату. Так, часу в нас справді було небагато. Фаннар от-от мав перетворитися на обід для комах. Тіло надто ослабло. Мабуть, лише глаймера стримувала бажання рою вирватися назовні.

— Як він? — поцікавився Егіль.

Я поглянула вбік: він якраз зав'язував вузли на лапах альва. Дивні вони істоти — ті альви все ж таки. І дуже небезпечні. Чи правильно ми вчинили, не вбивши цю особину одразу? Можливо, безпечніше було прикінчити його тут і закопати? Хто знає, ким цей альв був донедавна, що міг скоїти. Звичайно, він міг бути не таким, як Ельса, але я в це вірила насилу. Так само, як і в свою причетність до альвів та їхнього родоводу. Слова словами, але завжди потрібні докази.

Я потягнулася до власного чола, але нічого там не відчула. Можливо, щоб забрати у мене щось, Ельса мала це щось у мені знайти і змусити працювати, так би мовити. Інших причин тих дивовижних змін, які тепер відбувалися з моєю магією, я не бачила.

Втім, зміни були нешкідливими і навіть корисними, тож всі розслідування могли почекати, доки ми не виберемося з боліт назад до Академії та не вирішимо проблему з комахами.

— Довго не протримається. Потім доведеться дуже швидко звідси тікати. Видовище буде не з приємних, — я уявила, як розривається натягнута шкіра на животі Фаннара, і скривилася. Треба рухатися швидше, на його місці міг бути будь-хто з мешканців Академії.

— Так, розумію, — кивнув Егіль. Він якраз закінчив з альвом, обклав його квітами, щоб комахи не з'їли ту істоту, поки ми відволіклися, перев’язав своєю ж сорочкою. Майже готові були і ноші: кілька гнучких гілок, зв’язаних разом — так тягнути тіло буде легше.

— Агда… Агда! — стогнав Бетларі, до нього поверталася свідомість. Здебільшого він щось невиразно бурмотів, але інколи переходив на діалект південно-східних вінданських земель. Тоді його слова сповнювалися протяжності і м'якості і ставало неможливо розрізнити, де закінчилася одна фраза і почалася інша. Благо, Егіль завмер поруч і підказував те, чого я не зрозуміла.

Фаннар був у свідомості лише фрагментарно. Поки я тримала долоню на його потилиці, його мова ставала виразною, а зізнання — чіткими і відвертими. Мабуть, він вирішив розкрити перед смертю все, що було важким тягарем на його серці багато років, або ймовірно своїми словами випрошував у Егіля обіцянку подбати про його доньку. Але коли дія заклинання закінчувалася, його мова ставала нерозбірливою і плутаною.

Він знав, хто така Ельса. Втім, про це було неважко здогадатися. Так само, як він знав, що глаймера діє проти комах. Бо природа, навіть руками людини, не могла створити абсолютно невразливих хижаків. Однак про зараження він не думав, бо жодних симптомів не було.