27. Егіль

Все сталося дуже швидко. Я не відразу зрозумів, що Астер щось загрожувало, на жаль, кут огляду був не дуже зручним. Але після мені все ж таки вдалося зупинити підозрілу незнайомку. Наостанок вона промовила безліч дивних і неприємних слів і зникла за межею кордону. Ті дивні слова я запам'ятав. Вони потребували розшифрування та обмірковування. А зараз для цього був не найвдаліші час і місце.

У руїнах дзвеніла тиша, межа, створена галдрамарами, ледь помітно вібрувала. Якщо придивитися, то і тому порталі дійсно щось коливалося. Я міг би підійти і доторкнутися, але здоровий глузд утримував мене на місці. Якщо там прохід до земель альвів, то мені така подорож не потрібна. Так само, як і гості звідти.

Я залишався зосередженим і готовим до нападу, незважаючи на те, що Астер була впевнена: з-за межі ніхто не повернеться.

Дивне синє мерехтіння біля чола Астер нікуди не зникло, я навіть спробував стерти його пальцями. Але моя рука нічого не торкнулася, навіть поколювання не було. І Астер теж ніяк не відчувала це дивне явище. Втім, мерехтіння було не найдивнішим з того, що сталося, особливо після того як я почув розповідь синьоокої.

Альви жили серед людей. Альви! Ще й вдавали з себе звичайних людей! Я різного очікував від неприємної старої пані, але не такого!

Вона могла напасти у будь-який час. Що, власне, і сталося.

Від цієї думки мене почало трясти. Я досі пам’ятав, з якою легкістю альви кидали заклинання посеред палаючого Фрелсі. Як моїх сил не вистачило, щоб пробити їхній найпростіший щит. Як легко загорілося то місто разом з мешканцями. Як таке чудовисько могло жити серед людей? Чому тоді Академія все ще стоїть на місці? Яким дивом ми всі врятувалися?

Виявилося, що не в диві справа. Ельса була знешкоджена цілком природним чином. Під час перетину межі, встановленої галдрамарами, в альвах щось змінювалося. Астер, звісно, наголосила, що це лише її припущення. Але ж я знав, що вона не зробила б таких висновків, якби не була впевнена.

— Щоб повернутися, Ельсі потрібно було дещо від мене. По-перше, магічна енергія. Вона її отримала через кров. Через це у мене тепер складнощі з відновленням об'єму, — вона незадоволено стиснула кілька разів пальці. Так, величина об'єму накопичення магії і швидкість відновлення — це дуже важливі величини для мага, навіть для мене.

— Магію вона при тобі застосовувала?

— Застосовувала, але тільки після того, як випила крові.

— Мені шкода, що я не встиг…

— Зараз я почуваюся вже краще, — жестом обірвала мої вибачення Астер.

Я слухняно не став продовжувати вибачатися, хоча ще багато чого міг сказати. Наприклад, що опинився в цих руїнах лише завдяки випадку. Точніше, завдяки дивній магічній істоті. А якби вбив ту істоту, а якби пішов далі у бік Мірійки?.. Про це думати не хотілося.

— Я не бачив, але це… це дивне мерехтіння з’явився пізніше? — я знову простягнув руку і доторкнувся до її чола. Астер не відсахнулася, навіть не скривилася. Мені сподобалося, як легко вона сприйняла мою турботу. Хоча, чесно кажучи, вона була досить незграбною і простою — доторкнутися, поправити, притримати.

— Так, після того, як вона дивно до мене доторкнулася. Було таке відчуття, ніби вона голову мені хотіла вивернути, — скривилася Астер і з силою потерла лоб. — Але їй це не вдалося до кінця. Я впевнена, що не вижила, якби вона забрала повністю то Кі-ло, так вона назвала його. Хотілося б побачити те, що бачиш ти…

— Дзеркала немає, але воно схоже на овальний димчастий кристал. Або, скоріше, на краплю, і мерехтить, — спробував я пояснити. Звісно, невдало, чим лише посилив інтерес Астер.

— Навіть не уявляю, що це може бути... — розгублено промовила вона.

— Ти дізнаєшся. Якщо не зараз, то скоро. Цілком можливо, у тебе вже є підозри, але бракує можливості сісти й розібратися, — підказав я. Так зі мною бувало, особливо на заняттях з тактики бою. Відповідь приходила сама. Начебто і не думав занадто багато про розв'язання задачі, а в голові вже з'явився готовий результат. Просто треба було краще копирсатися в уже отриманих знаннях!

— Можливо, — вона знизала плечима і поглянула в бік межі. — Сподіваюся, вона не повернеться. Ельса згадала, що її викинули до світу людей суперники… Здається, Іл?

— З її характером це й не дивно. Думаю, вона всіх дістала — до печії і шлуночних коліків, — хмикнув я.

— Точно, — трохи змучено посміхнулася Астер і відкинулася на стіну гробниці, прикриваючи очі. Я тільки зараз зрозумів, що вона могла втомитися і до того ж ще не одужала, і почав метушитися. Недарма ж Лоір всунув мені всі ті зілля.

Ми розташувалися осторонь від гробниць. У будівлі не заходили, але й ближче до заростей глаймери не підходили, раптом комахи все-таки зможуть прорватися. Астер з моєю допомогою акуратно зняла з себе чоботи і штани. Одяг був досить свободним, нещільним, чоловічим, можливо, був запозиченим у когось Лоіром, зате не натирав шкіру, яка все ще регенерувалася. Частину процедур Астер могла виконати сама, магія до неї повернулася: я навіть захопився точними рухами пальців і формуванням світлових малюнків. Інженери, коли хотіли, могли створювати справжню красу.

На мене ж ліг обов'язок зняти бинти, вимочити їх у зіллі і перебинтувати ноги Астер заново. Дія регенераційного амулета не давала утворитися корці, на ногах вже була тонка і дуже тендітна рожева шкірка. Вона була в красних потертостях, тому що Астер пропустила процедури. Тому я намагався торкатися якомога обережніше.