25. Егіль 

Фаннар пішов з Академії пішки, бо всі коні були на місці, а бічна хвіртка виявилася незачиненою. До того ж сторож валявся поруч без свідомості. Волога земля зберігала сліди — відбитки ніг і довгі полоси, ніби щось тягли. Або когось. Чому і як у цій компанії опинилася пані Ельса, ніхто не мав навіть найменшого уявлення. Швидше за все, вона бачила викрадення Астер, а тепер тіло старої лежало під якимось кущем.

Гран Дарі хотів повісити на мене не тільки амулети, а і цілу в'язку метальних дротиків, і ще старанно вкладав у руку алебарду. Мабуть, у його розумінні воїн був здатний битися з будь-якою зброєю. Як використовувати древкову і дворучну зброю, мене звісно вчили, але лише для того, щоб я був обізнаний у цій галузі, щоб моя освіта була всебічною. Але основною зброєю для мене завжди залишався звичайний меч.

Більшу частину амулетів я залишив, Академії вони потрібніші, з додаткової зброї взяв лише пару ножів. Мої збори проходили швидко, бо збирати було нічого. Я вже розумів, що зникнення Астер і Фаннара було помічено занадто пізно. Секретар вже встиг відійти на значну відстань від Академії. Втім, у мене не було на руках Астер, яка ледве ходила, тож шанси знайти Фаннара були досить високі.

Хтось із викладачів — я не бачив хто, а через інші звуки голос не впізнав — заявив, що переслідувати нікого не потрібно. Мовляв, то невелика втрата, ймовірно, втікачів знайдуть після того, як до Академії прибуде допомога. Так, це було розумно. Залишаючись на місці, я, швидше за все, врятую більше життів: я — наймобільніший серед місцевих, якщо не враховувати курсантів, звичайно. Але останніх ніхто до бою допустити не міг. Хоча я вважав, що старшокурсники цілком готові до випробувань.

Однак як би важко не було в Академії, я не міг покинути Астер. Якби не поранення від мого полум’я, то у Фаннара не було б жодного шансу її схопити! Я був упевнений у цьому: синьоока була вправна в магії, як і мав бути маг-інженер, мала досвід сутичок і чудово відчувала своє тіло. Астер не була воїном, звісно, але була бійцем. І я мав… Ні, я хотів врятувати її, повернути назад до Академії. У нас ще розмова була не закінчена.

Якщо хтось і був проти мого рішення, то точно не директор і не майстер Рольв.

— Панове, — різко прикрикнув на балакучих викладачів гран Дарі. — Пан Егіль взагалі-то значиться у списках Академії як вільний слухач і не зобов’язаний захищати наші з вами шкури. Тож рекомендую свою думку тримати при собі.

Викладачі замовкли, все-таки директор досі був авторитетом для решти. Мені ж, у свою чергу, дісталося напуття повертатися швидше. Я махнув рукою й попрямував до бічної хвіртки.

Лоір виринув із тіні дуже плавно, у нього був явний талант ховатися в ній. У руках у нього були залишки зілля — тих, що допомагали від опіків, і тих, які діяли після, ще я попросив принести одяг Астер і, найголовніше, її плащ. Той самий, який витримав зіткнення з моїм вогнем. Я не знав, чи це було заклинання, чи якась алхімічна штучка, але на випадковість це було не схоже, тому взяв плащ із собою.

Лоір не поставив мені жодного запитання, попри специфічний набір. Мабуть, я міг би йому пояснити або навіть показати щодо плаща. Все-таки ми з лікарем, попри перше враження про нього, непогано останнім часом порозумілися. Він не ліз до мене, а я не стояв у нього над плечем. Але зараз на довгі прощання часу не було.

— Покращує зір у темряві, — запропонував мені ще один флакон Лоір. — Користуюся, коли працюю вночі.

Я кивнув, одразу ж проковтнув неприємну слизьку рідину й скривився. Шкіру обличчя та шиї майже одразу почало неприємно колоти, але поступово єфект минув, а темрява за стінами Академії почала світлішати.

— Підеш у бік Мірійки?

— Так, він же не міг на болота вирушити, — похитав я головою. Дійсно, з цього глухого кута шлях був один — пробратися до Мірійки або в один з маєтків. Я мав намір знайти сліди Фаннара і тоді визначити точніше, куди саме він повернув. На крайній випадок у мене був світловий амулет, якщо зілля не допоможе.

Лоір навіть не став визирати за межі стін Академії, відразу ступив всередину і зачинив хвіртку на засув, щойно я вийшов.

— Удачі, — прошепотів мені темний силует за гратами.

Я не відповів, нахилився до землі, вишукуючи смуги і сліди. На жаль, денна болотна волога вже багато чого розмила, але мені пощастило в іншому — Астер не була легкою наче пушинка, і непритомне тіло залишало безліч підказок. Шматочок бинта, що зачепився за сучок, вирвана трава, слід п’яти на моху. Я обходив Академію по колу, все-таки бічна хвіртка була бічною саме тому, що виводила не відразу до головної дорогу. Для цього треба було блукати навколо.

Але чим ближче був потрібний мені шлях, тим складніше ставало знаходити сліди. Хоча я був упевнений у напрямку, слід дійсно загубився. Я топтався на місці. На дорозі й поготів не було ніяких відміток, ніби Фаннар зник або полетів з Астер на плечах. Може, тому що тут земля була твердіша, утрамбована копитами й колесами? Я покрутився, придивляючись, мало не руками обмацуючи землю. Все було не так, як мені хотілося б.

Фаннар мав іти головною дорогою, але могло так статися, що він знайшов іншу стежку, яка вела через ліс. І дуже шкода, що поруч немає тямущого мага-інженера. Начебто вони якось могли зачаровувати свої конструкти на пошук. У Бардарині розповідали, що для такого пошуку, звісно, потрібно було врахувати безліч змінних, та й після розрахунку він все ще міг бути не зовсім точним. Але краще хоч щось, ніж порожнеча.