24. Астер

Я прийшла до тями, кліпнула очима у спробі побачити хоч щось. Перед очима стояла темрява з рідкими вкрапленнями білих цяток. Сильно пахло кров'ю і глаймерою — поєднання задушливе, нудотне, я ледве стримала блювотний спазм. Перед очима відразу ж промайнув образ пані Ельси, занадто вже характерний запах.

Боліло горло, горіли ноги і неприємно пекло під пахвами. Іноді щось кололо в спину. У голові нестерпно дзвеніло, тому я не відразу зрозуміла, що відбувалося. Але минали хвилини — мені ставало трохи краще, думки більше не плуталися, і я почала впевненіше усвідомлювати ситуацію, у якій опинилася.

Мене кудись тягли по землі. Якщо це пані Ельса, то фізичної сили в неї як у молодого тренованого чоловіка, а ще вона здорова як коняка. Колючу траву і гілки я відчувала спиною, петля тканини, пропущена під пахвами, задавала мені пекучого болю, а ще запах крові... Неприємно кололо десь біля ключиці, там також свербіла шкіра під ледь засохлою кіркою, так само підозріло тягнули обидва зап'ястя. Мені пустили кров, але не знекровили повністю. Навіщо?

Свідомість яснішала, хоча це відбувалося дуже повільно. Напевно, давалася взнаки значна втрата крові. Замість дзвону в голові я нарешті почула слова — бурмотіння людини, яка звикла спілкуватися сама з собою. Почувши це голос, я навіть поворухнулася від здивування. Помилитися було складно, стільки разів чути і не впізнати голос пані Ельси було неможливо! Це вона мене викрала? Невже якимось чином дізналася моє справжнє ім'я? Та і як вона це зробила?

Я постаралася ретельніше прислухатися до бурмотіння.

— …Велика Ельсаной не може помилятися, це всього лише дрібниця, так, незручність... Дрібниці не варті моєї уваги. Вже сьогодні я буду в Елдінні, а моя кров знову стане на чолі Дому. Так-так, Ельсаной, саме так і буде... Виродки Іл ще поплатяться!

Мова була мені знайома — первинний алскер, але я не знала, що стара пані ним володіла. У князівстві його варіанти можна було почути в глушині, а ще він використовувався в офіційних документах, я ним з часів свого дитинства не розмовляла, бо він був дуже хитромудрий. Жителі князівства вже давно перейшли на спрощену версію. Частину бурмотіння довелося пропустити повз вуха, частину я взагалі не розібрала через пишномовність виразів, все ж таки останній раз я цей алскер чула давненько. Але чим більше чула, тим краще розуміла. Слова жінки поки не давали ніякої чіткої інформації і здавалися старечим маренням.

Перед очима з'явилися світлові плями, зір потроху повертався. Руками і ногами, на жаль, поворухнути не вдалося. Неприємне відчуття болісного тиску під пахвами і на спині вказувало, що чутливість я не втратила. Це не параліч. Можливо, чимось напоїли або на мені застосували заклинання.

Ельса бурмотіла то тихіше, то голосніше, і тоді я розрізняла, як вона погрожує якимось своїм ворогам — відірве їм голови, випустить кров, виріже серце, розчленує... Довгі і довгі муки. Фантазії старій пані не бракувало. Альви з нею, але звідки в цій жінці стільки ненависті? Мені з кожною почутою фразою все менше хотілося залишатися з нею наодинці.

Сили поверталися, а разом з ними прийшло роздратування.

До альвів все! Що сталося?.. Де я?..

Пам'ять послужливо підказала, що сьогодні — а чи сьогодні? — я встала на ноги і вирішила прогулятися. Все одно Лоір був зайнятий. А потім в мене трапилась зустріч з Ельсою, далі послідували чужі руки і чорнота. І ось тепер мене кудись тягли.

Запахів ставало все більше, особливо виділявся болотний. Земля під ногами Ельси продавлювалася і хлюпала вологою. Я вже якийсь час відчувала, що тягнули мене не по вологій траві, а по справжніх калюжах. По боках миготіли нерівності, заповнені зеленою водою. Ми були вже не в лісі, а на Мірійських болотах.

Зверху на мене впав самотній сонячний промінь. Вже день? Скільки часу насправді минуло? Що там в Академії? Мені потрібно встати, позбутися старої пані і повернутися. На мене чекали дослідження, пошук ліків і тієї речовини, яка вб'є комах.

Я заворушилася вже впевненіше і невнятно застогнала, бо язик мене поки що не слухався. Але Ельса не перестала крокувати, хоча і звернула на мене увагу: петля під пахвами натягнулася, стало ще неприємніше. Вона схвально засміялася і смикнула моє тіло ще раз і сильніше. Її голос чомусь звучав інакше, ніж я звикла: чи то молодше, чи то гучніше.

— Гей, нікчемо, чому ти так добре пахнеш, якщо насправді ти — лише нікчемне порожнє лушпиння? — її рухи несподівано сповільнилися. Вона кинула мене на землю, моя голова ледь не хлюпнула в калюжу, і кудись відійшла. Я спробувала повзти, але змогла лише мляво смикнути ногами. А от руки побачити вдалося: на товсті подряпини вздовж передпліч були накладені трав'яні примочки, мабуть, щоб я раніше потрібного кров'ю не стекла, і болотна вода в рани не потрапила.

— Пий!

Жорсткі пальці до болю впилися в моє плече і перевернули мене на спину. Я сіпнулася, скривилася, вперто стиснула губи і подивилася в обличчя Ельси.

Це була не вона! Точніше вона була не стара! Я не повинна була помилитися, але все ж таки помилилася! Чи ні?..

Жінка дивно вишкірилася, а я дивилася на неї і не розуміла, що з нею не так, — неприродно світле волосся, ніби давно вигоріле на сонці, загострені тонкі риси і косоокі сині очі. Вік я б не визначила, але зморшок не було, втім обличчя було занадто незвичне, щоб щось певне сказати. Її ніхто б не назвав красивою, але вона притягувала погляди. І це явно була не моя стара сусідка-викладачка, хоч голос був схожий. Але хто?