23. Егіль

Рій злетів до стелі кімнати і низько загудів. Я навіть не здригнувся від звуку, ще раз кинув іскри, щоб відвернути комах від їхньої жертви — все ще живої людини. Ззаду на мене наскочив Лоір, але одразу з криком вивалився назад у коридор. Я відступив убік, приманюючи рій до себе і пропускаючи лікаря вперед. Потрібно дати доступ до постраждалого. Кімнати викладачів були набагато більші за ту, в якій поселили мене. Тож місце для маневру було.

Цього разу я запізнився: мало було того, що викладач точних наук вже помер, так і рій встиг вчепитися в працівника їдальні — той якраз приніс товстуну обід. Двері були відчинені, хлопець зайшов і встиг закричати, перш ніж застигнути на місці. Його крики почули. Я зміг швидше за всіх забігти на третій поверх, тож мені вручили вогняний амулет і штовхнули до мене лікаря. Але ми все одно запізнилися.

Гран Дарі старався як міг, розподілив усіх по кімнатах, не випускав назовні людей більше, ніж було необхідно. Наляканих було чимало, але обурення з кожним днем ставало все більш відчутним. Я дивився на насторожені обличчя курсантів, різкі, майже істеричні рухи працівників і викладачів і розумів, що зріє хвиля обурення. Багато хто думав, що вони не заражені. Оманливе відчуття.

Скільки часу мине, коли «ув'язнені» вирішать, що директор Академії ддля них не є загрозою, покарання за порушення впровадженного карантину нестрашне, бо вони не інфіковані, піднімуть ворота і кинуться до Мірійки чи Слойгу? А, може, поїдуть далі. Вся надія була на швидку реакцію влади і прихід допомоги. Поки ж доводилося справлятися самотужки.

Міркувати, чому комахи почали пробуджуватися саме зараз, було ніколи. Чи то винна середина літа, чи то сезон такий, чи період, ймовірно були ще якісь причини, яких я не знав. Усе, що я міг зробити, це мчати вкотре територією Академії і допомагати впоратися з роєм. Бо на мене не діяв той звук. Чи то мої шрами винні, чи то я звик до нього. За точною відповіддю варто було звернутися хоча б до Астер, але з останньої розмови ми не бачилися. Точніше, я її бачив, заходив, коли вона спала, перевіряв, як іде відновлення, навіть її речі приніс. Але для нашої розмови час ще не настав. Ніколи було думати про це.

Амулет у моїй руці м'яко спалахнув, облив частину кімнати полум'ям, вибив шибки в єдиному вікні й розсипався. Я витягнув з кишені ще один. Їх залишилося не так вже і багато в зброярні, десь півсотні штук — вони були зачаровані на вогонь, одноразові та слабкі. Утім, щоб спалити тіло чи навіть два, їх вистачало. Але сьогодні удача все-таки була на нашому боці. Працівник прийшов до тями і почувався стерпно. Усе обличчя і руки, звісно, були в кривавих плямах і виїмках — комахи виявилися дуже хижими. Але ні до носа, ні до рота ця зараза не пролізла, чоловік усе-таки встиг захиститися.

— Стій, — гукнув мене Лоір. — Візьму зразки зі слизових та аналізи. Тіло тягнути з собою небезпечно, але потрібно хоча б зібрати дані.

За останні дні я трохи змінив свою думку з приводу цього дивака. Так, краще працювати він не став, виглядав ще більш виснаженим, а поводився часом підозріло. І запах від нього був дивний. Але від своєї роботи він не відмовлявся. Можливості в нього були не особливо вражаючі, але Лоіра це не зупиняло. От і зараз він швидко привів до тями вижившу жертву — кімнатою поплив противний запах якоїсь настоянки, а потім повернувся до мертвого тіла. Я стояв поодаль, а Лоір, перш ніж брати аналізи, закутався у свою мантію і прикрив рот і ніс спеціальною маскою, ще й окуляри вдягнув.

Не дарма.

Іноді рій виходив з тіла не повністю. Тобто одна хмара комах вже сформувалася і діяла, а залишок продовжував поступово вибиратися з горла чи вух жертви. Навряд чи окремі особини могли завдати якоїсь шкоди, але нікому не хотілося ризикувати. Я волів би підпалити все, що вилітало, смолоскипом і заспокоїтися, ніж дивитися, як поводитимуться окремі комахи.

Лоір вже набрав у нещасного крові, зрізав плоть, нашвидку оглянув тіло, потім розірвав на грудях мерця сорочку. Але варто було йому полізти до рота, як звідти випурхнула крихітна, але видима зелена хмаринка.

— Назад, — рявкнув я. Але не врахував одного: для того, щоб виконати мій наказ, Лоіру слід було хоча б на ноги встати, а так він просто відхилився назад і завалився мало не на спину. Я подумки висловив все, що думав про нерозторопність лікаря, і метнувся вперед і трохи вліво. Якби застосував амулет одразу, то підпалив не тільки рій, а й ідіота, який завмер на підлозі й не збирався відповзати.

Але рій несподівано не накинувся на Лоіра, хоча він був у кроковій доступності. Рій із дзижчанням потягнувся в мій бік. А це вже було дуже дивно. Комахи завжди намагалися напасти на ту живу істоту, яка була ближче до них. Причому неважливо було, заражена вона чи ні.

А зараз рій чомусь вважав мене смачнішим за Лоіра. Звісно, я одразу спалив хмару — підпустив ближче, спочатку збив двома іскрами, а потім розтоптав те, що посипалося на підлогу, ногами.

— Більше жодних аналізів без слідування правилам техніки безпеки, — мотнув я головою, коли Лоір спробував продовжити те, що почав, — взяти ще проби із гортані. Звісно, він був незадоволений тим, що я його відтягнув від тіла, але нічого не сказав. А я скористався амулетом, переконався в тому, що тіло згоріло, і вийшов за двері. У коридорі вже чекали працівники з відрами. Вогонь не зникав після того, як амулет розсипався. Тож, якщо про це не подбати, то я цілком міг спричинити ще одну пожежу в Академії.

— Дивна поведінка. Нетипова, — варто було нам спуститися до директора, як Лоір поспішив обговорити те, що сталося.