22. Астер 

Егіль не повернувся, і я залишилася на самоті. Я навіть розлютилася на себе, бо почала я не з того. Перш ніж щось розповідати про процедури і свої підозри, потрібно було дізнатися, що відбувається в Академії. Та й узагалі варто було підготувати Егіля до новин і бажано влити в нього кілька мірок заспокійливого. Або навіть снодійного, щоб точно не втік.

Гнатися за ним я не стала: по-перше, це було неможливо через травму, а по-друге, він навряд чи зараз почув би те, що я скажу.

Що зроблено, те зроблено. Не в усіх такий самий раціональний підхід до знань, як у мене. Егілю потрібен час на прийняття.

Я спробувала зручніше влаштуватися на кушетці. Руки довелося покласти на груди, ворушити пальцями було боляче. Я так сильно схопилася за одяг Егіля, коли той тікав, що травмувала тонку шкірку, яка тільки-но наросла. Тепер доведеться чекати, коли все заросте заново.

Лежати було нудно. Як на зло, я відчула необхідність щось погортати. Хоча б ті щоденники, які передав мені Егіль. А якщо зайнятися не ними, то зайти в бібліотеку Академії і там щось цікаве знайти. Вона, до речі, була досить непоганою, хоча деякі книжки розвалювалися. Або принаймні випити чаю з пані Ельсою. Було навіть байдуже, що саме вона в цей чай додає, головне — не лежати на місці. До того ж ноги свербіли дедалі більше, а чіпати їх було не можна.

Щоб відволіктися, я пригадала всі свої травми, напевно, ця була найсерйозніша. До неї було майже вибите око на полюванні на вірсаків, тоді дзьоб тільки дивом не встромився мені в очницю. Опік гортані та слизових на практикумі з охолоджувального зілля, тоді сусід попався неуважний і обварив наш стіл і все довкола хмарою горючої пари. Вивихи, порізи, забої, опіки — то все були дрібниці, які лікувалися нашвидкоруч або заклинаннями, або зіллям.

Я, звісно, не лікар, але то гріх — не скористатися своїми ж можливостями!

Гарного алхіміка руки і ноги рятують, а розумний алхімік ще й користується своїми та чужими розробками заради себе і не економить на власному здоров'ї. Про це нам говорили викладачі в Мікарському коледжі, але з моїх однокурсників мало хто слухав.

Одна тільки проблема була — не перейти межу між звичайним використанням своїх сумішей та експериментами на собі. Адже справді, чому б не випити нову модифікацію знеболювального чи тонізуючого? Не потрібно шукати піддослідного і платити йому гроші, і результат помітний одразу, відгук, так би мовити, з перших рук. Дуже приваблива, але небезпечна доріжка. Я намагалася нею часто не ходити.

Як знущання, у голові одразу ж заворушилися думки про те, як збільшити термін згущення крові мантикори. Тоді, можливо, і мазь діятиме довгостроково. Хоча плащ захистив мене від полум'я, я була впевнена, що ця дія скоро мине. Надто потужним був вогонь Егіля. Наступного разу захист міг не спрацювати або відмовити невчасно.

Лікар з'явився в кабінеті, коли я подумки вже провела кілька експериментів. Пальці свербіли взяти випарник — той стояв на столі лише за п'ять кроків від кушетки, підключити до нього якісний пальник, а не те непорозуміння, що було в лікаря, підготувати залишки крові, розвести її з половиною мірки вичавки з ягід горни і гріти в три етапи з різним температурним режимом. Вичавка створить плівку на поверхні, буде менше випарів. Якби не ноги, я давно б підхопилася з ліжка і стала до праці.

Виглядав Лоір настільки погано, що я жестом запропонувала скористатися відновлювальним зіллям. На додачу до свого і так дивного стану він втомився і був розгублений.

— Ще одна смерть. Кухар. Просто йшов і впав. Комахи вилізли через ніс. Місце зараження — мозок. Директор спалив тіло. Чекаємо на допомогу, — видихнув він. — Діагностика. Аналізи. Я взяв проби, але цього мало. Потрібен зразок. Якби зробити розтин…

— Не можна розтин! — щойно Лоір розповів, що, власне, сталося, мені різко стало холодно. Таке огидне відчуття, не страх, але безпорадність. Мені моїх перших двох зустрічей із невідомими магічними комахами вистачило. — В Академії немає обладнаного приміщення. Це хижий, імовірно паразитичний організм із гіпнотичним впливом, який до того ж швидко розмножується, вбиваючи носія. Потрібне захищене середовище.

— Ти бачила їх, так? Тих комах?

Я тільки кивнула. І бачила, і відчула вплив. Враховуючи те, що сталося в лабораторії, до сьогодні я ще вважати, що комахи — це всього лише паразит фроскурів. Але зіткнення з ними вже в стінах Академії розставило все по місцях. Приспати живе створіння, інфікувати, розмножитися і зжерти жертву, коли новий рой буде готовий до вильоту. Простий, дієвий і моторошний механізм.

На жаль, імовірність того, що всі в Академії заражені, була чималенька, так само, як деякі люди в Мірійці та околицях. Егіль, я та інші приїжджі мали шанси поки що уникнути цієї честі. Але я припускала, що кількість заражених усе-таки набагато менша. Не всі паразити могли вижити. Судячи з результатів розтину фроскурів, в деяких випадках комахи не розвивалися, залишаючи в організмі лише ізольовану висохлу капсулу. Паразитам явно були потрібні певні умови як для проникнення, так і для росту. 

— Повинні бути якісь сліди, людське тіло добре вивчено, потрібно просто побачити невідповідності, — я насупилася, дивлячись на те, як Лоір розставляв пробірки з кров'ю. — Неможливо розвиватися в іншому організмі і не залишати слідів. Токсини, зміни гормонального фону чи поведінки — щось має бути.

— Підвищена температура ще й у десятка людей. Троє — це курсанти.