17. Егіль

У моїй сумці лежали ножі — гострі блискучі леза, тонкі зручні ручки. Набір хижим блиском привернув мою увагу, як тільки з'явився на прилавку, на секунду я навіть забув, як дихати. Ножі були тонкі, чудово підходили для розрізання людської шкіри і м'язів. Продавець в алхімічній крамниці продовжував щось розповідати і викладати замовлення Астер, а я не зводив з ножів погляду, поки їх не запакували. Можна сказати, що я познайомився з тим, що буде мене різати. Що ж, я сам погодився на це.

Минулої ночі Астер не було поруч, ніхто не перервав мій кошмар. Тому пробудження було не з приємних, я й забув, як це бувало. До хорошого швидко звикаєш. Ну хоч впевнився, що зробив правильний вибір. Якщо не кошмари, то хоча б полум'я потрібно було зупинити. Хоча я був би радий позбутися і снів.

Темна споруда Академії не викликала жодних почуттів. Хіба що оманливе відчуття безпеки, яке давали високі стіни, бо фортеця все-таки була частково в руїнах. Але всередині цих стін можна було не тримати руку на мечі. Я пам'ятав про дивний крик у лісах, та й про фроскурів забути не вдавалося — зустрів кількох. А скільки невідомих почвар ховається навколо, можна було тільки здогадуватися. Раніше, за словами майстра Рольва, Академія чистила дороги і околицю, але зараз директор випускав курсантів рідко, був обережнішим. І мені здавалося, що він правий.

У Мірійці я прислухався до розмов: мешканці були напружені і незадоволені. Магів і мисливців цього сезону потрібно було найняти навіть більше, ніж зазвичай. До лікарні приїхали нові співробітники на допомогу. Болото і ліс стали неспокійними, і це були не просто плітки. Мій управитель теж згадав про дивні симптоми серед магічних істот.

Тому всю дорогу до Академії я напружено поглядав по сторонах.

У двір я в'їхав вже в обідню пору. Курсанти розступилися перед конем, та все одно метушливих підлітків було занадто багато, щоб продовжувати шлях верхи. Але перш ніж зістрибнути з коня, я побачив Астер.

Здавалося б, серед рудих і високих на зріст хлопців побачити руду жінку було досить складно. Але то не так. Вона стояла, як зазвичай, біля стіни Академії, поруч з вікном своєї лекційної, але навколо неї ніби був вільний простір. Її не те що обходили, ні. Швидше, її спокій оберігали. Так, це було воно! Кілька груп студентів старшого курсу розташувалися так, щоб ніхто з молодших курсів не підходив і не заважав Астер. Тільки зверху можна було щось помітити.

Я посміхнувся. Судячи з усього, Астер здобула певну репутацію серед курсантів, раз вони вирішили її оберігати.

— Доброго дня, — сказав я, підходячи до неї. Мене охоронці супроводили уважним поглядом, але, мабуть, визнали гідним, тому пропустили. Це було навіть весело.

— Вдало пройшло? — замість привітання запитала вона.

— Тримай, більшу частину списку вдалося знайти одразу, решту привезе економ. Я домовився, — сумки були важкими, тож я знайшов поглядом одного зі старшокурсників і жестом вказав йому на свою ношу. Астер хмикнула, але не заперечила, тільки сказала тому добровольцю — «в лекційну на стіл».

— Скільки з мене?

— Ми ж домовилися, ти досліджуєш, я підтримую тебе грошима, хіба ж ні? — вперто подивився я їй в очі. Синьоока посміхнулася і, слава Дис, не стала сперечатися. Гроші — то дрібниця, особливо коли вони є. А мій гаманець був повний.

— Щодо домовленості, — вона прикусила губу. Для мене це було як сигнал, що щось сталося. Але продовжувати розмову у внутрішньому дворі під час перерви між заняттями було не найкращим рішенням. Помітивши моє напруження, Астер хитнула головою: — Ні, з домовленістю все добре. Але з'явилися деякі подробиці, не зовсім приємні. Їх варто обговорити.

— Увечері? — запропонував я. А вона кивнула, погоджуючись.

Так, ввечері було найзручніше, принаймні, я сподівався, що буду в змозі розмовляти. Від майстра Рольва я не очікував нічого хорошого: він був проти мого від'їзду, хоча і не міг нічого вдіяти проти наказа директора.

На мій подив майстер ні словом, ні жестом не видав свого невдоволення. Але, можливо, цьому була причина. Все-таки після того, як Астер вказала мені на недоліки в моїх ударах, я став уважніше ставитися до своїх рухів. Було складно переучуватися, виправляти те, до чого звик за довгі роки. Але якщо я хотів далі розвиватися як мисливець, зусилля докладати варто було. Рольв це безумовно відзначив.

Однак після занять на мене все-таки чекало доручення.

— Сходи-но до кліток, — майстер простягнув мені ключі. — Потвор тих погодувати треба, та й прибрати за ними. Ну як прибрати, засобом для очищення підлогу кліток облити. Так, знаю, що робота так собі... Але хлопчина, який за ними доглядав, захворів. А решта бояться.

Відмовлятися я не збирався. Потрібно було починати придивлятися до різних істот, не тільки до тих, яких ми витягали назовні зі звіринця. У книгах вони все-таки виглядали трохи інакше, ніж у житті.

— Я зараз мушу навідатися до деканату. А ти поки двері відчини, вікна також, щоб не так смерділо. Світло знову ж таки організуй, — наставляв Рольв. — І там десь є у відрах розчин і щітка на довгій ручці, щоб гидоту відчищати.

— А що з працівником? Щось серйозне? — встиг я поцікавитися, коли майстер вже збирався йти геть.

— А-а-а, він до лікаря не пішов. Сказав, що отруївся чимось, тому трохи відлежатися треба. Ну, мені так передали, — махнув рукою він. — Дав йому вихідний, навіть якщо це просто похмілля. Не так часто він хворіє.