15. Егіль

Я прокинувся ще до світанку: хотів покинути Академію якомога раніше, щоб опинитися в маєтку десь по обіді. Я і так запізнився з поїздкою, відклав її на пару днів. Втім, не дарма. Ці кілька днів виявилися дуже плідними. Я склав іспити, випросив план занять у майстра Рольва і домовився з синьоокою. Результат цієї угоди лежав поруч зі мною на ліжку.

Астер.

Ім'я, як у моєї нареченої, зустрічі з якою мені так і не судилося. Це здалося мені кумедним: жінка на ім'я Астер все-таки опинилася в моєму ліжку. Але вона мені не дружина, та й те, що відбувається між нами, досить складно назвати звичним чи нормальним.

Астер спала на боці, притулившись чолом до мого плеча. Ковдра плуталася в її ногах, пальці були перемазані грифелем і сажею. На мить моє серце зупинилося — невже вночі щось сталося? Я обережно відсунувся і перевірив, чи немає у неї слідів опіків на руках і обличчі. Астер скривилася, але не прокинулася. А я з полегшенням видихнув. Не думав, що віднайду в собі ще один страх — спалити когось, але тепер він був. Спалити не так, як це сталося з тим, хто мене катував, а спалити несвідомо і абсолютно непричетну, невинну людину.

Я сподівався на те, що ночами вогонь ніколи не був занадто сильним. Але тепер турбувався. Кошмари мене майже не мучили, принаймні, не так як раніше. Мабуть, Астер все-таки виривала мене з полону жахливих снів. Інакше чому я вже третій ранок прокидався у гарному настрою?

На простирадлі, на жаль, залишилися сліди вогню, дрібні, але все одно помітні. Такі ж самі я помітив на бежевій сорочці сплячої жінки. Вона навряд чи зверне на це особливу увагу, я вже помітив, що Астер інколи байдуже ставиться до речей, але для мене все було інакше. Я вирішив, що обов'язково куплю їй щось натомість. У будь-якому разі в Мірійці мені доведеться серйозно пройтися по торгових рядах і крамницях. Вчора я отримав на руки цілий список — дрібниці, без яких подальше дослідження того, що зі мною сталося, неможливе. Інгредієнти, інструменти, чомусь тканина — я не вникав, що там ще було.

Перед виходом мені все-таки довелося розбудити сплячу красуню. Хоча було і шкода того. Я кілька секунд роздумував, чи торкнутися її плеча, але зрештою нахилився і просто покликав на ім'я майже пошепки.

— Астер.

Вона так різко відкрила очі і підвелася, що я не встиг нічого зробити. Ми завмерли майже ніс до носа. Вона дійсно була синьоока. Після сну її погляд був не зосереджений, а губи — припухлі. Особливо мені запам'яталася руде злегка хвилясте пасмо волосся, що прилипло до щоки. Захотілося доторкнутися до нього, завести його за її вухо. Але я відразу випростався і чомусь почав складати кут до кута зім'яту в ногах ковдру, яку кожен вечір Астер приносила з собою.

— Вже ранок, — трохи хрипло промовила вона. — До альвів все! Спати хочу!

— Я вночі нічого... — я не закінчив питання, але вона мене зрозуміла.

— Все пройшло досить непогано, опіків, принаймні серйозних, немає, — Астер вже занурилася в щоденник і тепер сліпо пальцями шукала олівець, щоб доповнити нотатки. Я знайшов його швидше за неї — він покотився на підлогу — і вклав їй у долоню.

Її слова означали також інше: опіки все-таки були. А значить, мені треба було поквапитися і привезти все необхідне з Мірійки, щоб вогонь більше не торкався Астер під час досліджень.

Рано вранці Мірійські болота, порослі чорним лісом, були навіть привабливими. Туман клубочився біля землі, але яскраві сонячні промені поступово проникали крізь просвіти в кронах і між стовбурами дерев. Навколо панувала безтурботність, навіть запах болота відступив. Я їхав у середньому темпі, не кваплячи коня. Ґрунт під копитами був вологим. Мірний рух заколисував, але я знав, що ліс тільки зовні безпечний і тому намагався бути навіть більш зосередженим, ніж зазвичай.

Це мене врятувало.

Різкий крик — дикий, від нього мої нутрощі ніби змерзлися від жаху — пролунав десь неподалік. Кінь піді мною злякано здригнувся і понісся вперед. Я ледве зміг направити його на дорогу, а далі залишалося тільки триматися в сідлі. Якби я впав зараз, не вижив би. Але залишитися в лісі, коли те, що кричало, бродить поблизу, мені до нестями не хотілося. Я не дав би за своє життя в такому випадку і пари скро.

Тільки коли ліс змінився полями, я зміг заспокоїти, уповільнити перелякану тварину, змусив її йти кроком. Зупинятися не можна було, інакше кінь не витримає і паде. Я озирнувся, але нічого підозрілого за спиною не виявив. Шкода, що я не надто знайомий з магічними істотами та місцевими тваринами, щоб точно сказати, чий то був крик. А описати?.. Як описати звук?

До Мірійки я заїхав одразу, а не на зворотному шляху. Життя в селищі кипіло, ворота були відкриті. Я кивнув нудьгуючим гвардійцям, у мене навіть не запитали, хто я, бо занадто помітні були шрами на моєму обличчі. Я все ж таки запізно натягнув капюшон на голову. В Академії на мене витріщалися перші кілька днів, не довше, швидко звикли і перестали звертати увагу. Тому я, з одного боку, пам'ятав про шрами, але, з іншого, став до них ставитися інакше. Простіше, так би мовити.

Зі списком бродити по торгових рядах було нескладно, але все-таки довелося повозитися. Не так багато у мене було досвіду подібних покупок. У статусі принца були й свої переваги — мені не було потреби займатися покупками. Заради розваги на ринках і в торгових кварталах я любив бувати, але не був зобов'язаний ходити туди кожен день, не обирав продукти, не купував господарські дрібнички. Загалом моєю метою на той момент були зброя або подарунки, іноді алкоголь.