12. Астер

— Отже, підіб'ємо підсумки лекції, — я позіхнула, прикривши рот долонею, і скривилася: все-таки просте диктування матеріалу відчутно втомлювало. — Систему трансформації компонентів під впливом один одного називають внутрішньою алхімією, а практику отримання нової речовини — зовнішньою алхімією. На наступному занятті я чекаю від кожного як мінімум два приклади однієї та іншої реакції. Вільні.

Втім, курсанти продовжували сидіти на місцях, з підозрою переглядаючись. За кілька хвилин пролунав дзвін, сповіщаючи про закінчення заняття. І якщо до цього звуку курсанти поводилися тихо, ніби заняття ще триває, то після одразу заговорили і зашуміли. Їм явно не заважала моя присутність.

Старший курс, швидше за все, повів би себе інакше. Вони або відразу покинули би аудиторію, як тільки я їх відпустила, або продовжили би дотримуватися тиші, поки я сама не вийшла до лабораторії. Але у молодших курсантів поки не з'явилася здатність «читати людину», тобто розрізняти викладачів і підбирати до них правильний підхід, тож вони більш-менш дотримувалися звичних для них правил. Тобто вони вважали, що дзвін дає дозвіл робити, що хочеться, хоча це не завжди так. Але не мені їх ще цьому вчити.

Зачинивши за останнім розсіяним курсантом двері, я повільно склала конспекти в стіл біля кафедри і втомлено сіла на кривий викладацький стілець. Ноги неприємно гуділи. Хто придумав, що лекції обов'язково треба читати, стоячи? Я могла годинами ходити по лісах і болотах, їздити на коні або прогулюватися по лабораторії від одного столу до іншого. Але стояти на одному місці — ой ні, ноги починали скаржитися вже через півгодини.

Лабораторія зустріла мене різким запахом очищувача, деревини та лаку. Економ виконав свою обіцянку, і тепер посеред очищеної кімнати стояли нові столи для приладів. Саме обладнання чекало свого часу на академічному складі. Поки що мені слід було покрити деревину поверх лаку спеціальним просоченням, щоб інгредієнти і зілля не вступали в реакцію з компонентами лаку і самою деревиною. Але це потім, а зараз я дістала зі складу кілька пучків трав і поставила на пальник колбу з водою. Мені потрібно було збадьоритися, а настій з огониці і бруньках сильвінів — найкращій засіб для того, щоб позбутися сонної одурі.

Я знову позіхнула і вилаялася. Як мені взагалі в голову прийшло залишитися у Егіля в кімнаті, коли він впав у ліжко і майже одразу вимкнувся? Навіщо я залишилась? І якби ж то я просто не виспалася…

Все насправді було значно гірше. Я вже давно так добре не спала, незважаючи на чужу постіль, дешеву постільну білизну і чуже плече замість подушки!

Проблема була в місцевому дурному кліматі. Начебто і літо, але все одно волого і неприємно, то душно, то по-осінньому прохолодно. Тому навіть простирадла, що висіли цілий день на сонці, на ліжку вночі, особливо ближче до світанку, ставали неприємно вологими. Часто я засинала, тремтячи від холоду, і декілька раз прокидалася. Але вранці сонце пекло так, що я виповзала з ліжка вся мокра від поту. А от сьогодні вперше все було інакше.

Я, зрозуміло, здивовано пирхнула, як тільки Егіль заснув. Невже настільки втомився? Або все-таки не хотів розмовляти? У будь-якому випадку, ніщо не заважало мені оглянути шрами — об'єкт повернувся до мене спиною, а спав він обличчям до стіни, зарившись носом у долоню. З одягу були тільки м'які штани і широка майка, яка задралася ледве не до шиї.

Я додала світла, створивши магічний вогник, і оглянула обсяг роботи. Плечі у нього широкі, все-таки Егіль був старший за курсантів, не нехтував тренуваннями і пройшов суттєву підготовку. Переді мною лежав чоловік, молодий, але все-таки вже не хлопчик. У магів-стихійників навчання специфічне, тому вони рідко коли були кволими. Не надто розумними, не розважливими і агресивними — так, могли  вважати себе всесильними і красенями — ще й як, залежними від стимуляторів бували — безумовно, але з фізичною підготовкою у них ніколи проблем не було. Це додавало їм певної привабливості.

Я зачекала, щоб його сон став глибшим, а потім доторкнулася долонею до спини. З посмішкою ахнула: пальці відчували добре розвинені м'язи, причому не просто красиві, а функціональні. Той меч на столі, судячи з побаченого, використовувався до сих пір не для розваги. На тренувальному полі Егіль також проявляв себе досить непогано.

Потім я поклала на його спину другу руку. Тіло піді мною здригнулося, але Егіль не прокинувся. Не відчував небезпеки? Налаштував себе на те, що я можу бути поруч? Навряд чи він продовжив би спати, якби в кімнату вдерся хтось чужий.

Його шкіра була приємною на дотик. Я очікувала більшої горбистості або шорсткості, все-таки шрамів було немало. Але створювалося таке відчуття, що загоїлися ці шрами давно, тому вони були такими гладкими і непомітними. Однак занадто чіткими вони були.

Я майже одразу відмітила цю невідповідність. Якщо шрами давнішні, то Егіль мав рости і змінюватися разом з ними. Але слідів росту — нерівномірностей, стертості. Можливо, нанесли їх досить недавно, але після поранення скористалися магією і…

Я скривилася і потерла перенісся пальцями. На жаль, трохи боліла голова, сьогодні був не найпростіший день. Навіть якщо після поранень, скористалися лікувальною магією, навіть якщо лікували його десяток лікарів-магістрів, залишалося питання — як міг вижити чоловік, коли йому завдавали цих поранень? Я здригнулася одразу, варто було уявити сам процес. Навіть якщо надрізи були поверхневими, це було дуже боляче.

Чим більше я роздивлялася спину Егіля, тим більше мені здавалося, що шрами мали якийсь сенс. Чи, можливо, мені хотілося, щоб сенс був. Безглузда жорстокість — це найогидніший її вид.