2. Астер

Акуратно виводити на папері слова, коли на руках захисні рукавички, було не дуже зручно. Але знімати їх я не мала часу, хотілося вже швидше закінчити експеримент, залити фроскура ізолюючою рідиною і засунути назад до холодильної шафи. Те, що магічну істоту морфували, було зрозуміло і без розтину. Однак подальше дослідження показало, що після первинного втручання пройшов час і виросло не одне покоління істот. І розп'ята тушка, що лежала на лабораторному столі, з'явилася на світ цілком природним чином.

Я ретельно розклала нутрощі фроскура в лотки і взяла зразки для дослідження. Морфування давно прижилося і навіть набуло негативних компенсуючих механізмів. Отриманий в результаті через кілька поколінь фроскур вже не боявся сонця і відкритих просторів, що можна віднести до закріплених позитивних ознак, але на світлі був практично сліпий, тому істота в пошуках їжі орієнтувалася здебільшого на нюх і слух.

Але звідки?.. Можливо, це був поодиночний випадок або перевірка своїх сил, можливо, невідомий морфолог не збирався далі спостерігати за експериментом. Загалом, ким би він не був — той вчений — я вважала його безвідповідальним злочинцем. Морфування істот без спеціальних дозволів ради Алхімічних і Метаморфічних наук і місцевої влади, в домашніх умовах, так би мовити, не було заборонено. Але воно вимагало чіткого виконання правил: найголовніше з яких — експериментальний об'єкт повинен бути стерильним і безпечним для оточуючих. Отриманий зразок потрібно було зареєструвати, після смерті його спалювали. А тут порушення всіх правил.

Жахливе недбальство! За таке позбавляють статусу і відправляють навічно мити пробірки в шкільних лабораторіях.

Я була зобов'язана повідомити про знайдений результат проведеного кимось експерименту. Фроскури розмножувалися швидко, але термін їхнього життя був недовгим, інакше вся округа потопала б в цих істотах. 

Шкода тільки, що ніяк не можна визначити, коли було проведено морфування, скільки поколінь пройшло. Мірійці вже загрожують неприємності, а потім ця хвиля докотиться і до Слойга. Якщо тільки я не знайду ще парочку екземплярів і уточню всі ризики: можливу кількість популяції, давність морфування і чіткість успадкування ознак. Тоді з більшою вірогідністю заворушаться, нехай і неохоче, державні структури і сюди приженуть гвардійців, мисливців і магів, щоб вичистити цю заразу. Так, може, дійсно збігати на болото і зібрати собі новий матеріал для дослідження?

Я похитала головою: це було дещо небезпечно. Хоча дуже необхідно. І не стільки для побічного дослідження, скільки для підготовки до майбутніх занять. Можливо, гран Дарі дасть мені парочку курсантів останнього року навчання в помічники? Тих, звісно, хто розумніший. Внакше я їх сама прикопаю десь під деревом у болоті, не буду навіть чекати, поки ідіотів зжере на сніданок якась магічна істота.

Вільного часу на облаштування і підготовку ставало все менше. Потрібно вже починати заняття. Якби не фроскур, то я б не хвилювалася з приводу лекцій. Але просто викинути з голови все, що відбувається навколо, як радив гран Дарі, не могла. Тому поспішала зараз.

Через поспіх я залишила слід на папері. Три майже чорні краплі крові зірвалися з рукавички. Не встигла витерти ретельно руки. Але вийшло досить символічно. Минав третій день, як я облаштовувалася в Академії єгерів. Третій день в це крило бігали всі тутешні мешканці, щоб подивитися на нову професорку. Не тільки подивитися, а ще й позалицятися. Втім, останнє я припиняла суворо і відразу.

Мені, мабуть, більше нічого робити, окрім як відповідати на ідіотські загравання.

Тушку фроскура я почала досліджувати наступного ранку, як тільки мені тицьнули пальцем у той кут, де знаходилася місцева алхімічна лабораторія. Це виявилося майже напівпідвальне приміщення, не особливо велике, зате з пристойною холодильною шафою і значною коморою для інгредієнтів — порожньою, звісно. Побачений в кутку голий роттський хвіст остаточно змирив мене з тим, що легко в Академії не буде. І почати доведеться не з приготування зілля, а з банальних будівельних робіт — наприклад, замазати всі дірки у коморі і в самій лабораторії. Тому що годувати всіх тутешніх гризунів своїми дорогоцінними інгредієнтами я не наймалася.

Поруч із вузькими дверима в лабораторію були ще одні двостулкові — вхід до учбової аудиторії. Обладнано було тільки місце лектора, все інше приміщення займали складені в суцільні лінії столи. Питання щодо поділу курсів на групи для практичних занять відразу відпали. Практику, мабуть, передбачалося осягати, спостерігаючи, як лектор бурмоче собі щось під ніс, ворушить руками і кидає у великий казан якісь дивні інгредієнти. Навряд чи в цій ситуації курсанти слухали лектора, швидше за все, просто базікали або спали на місцях.

Від лабораторії до кімнат, де мене поселили, було неблизько — приблизно півгодини швидким кроком. Все тому, що викладачі селилися на найвищому — третьому поверсі в тій частині фортеці, що була праворуч від воріт. На другому поверсі тут розташовувалася адміністрація, засідала бухгалтерія, збиралися викладачі і ще кілька малозначних служб. На першому ж була бібліотека — настільки невеличка, що поруч з нею вмістилися ще їдальня для викладачів і зброярня.

А все, що стосувалося процесу освіти і власне курсантів, було переміщено в корпус, який був з лівого боку від воріт. Ці дві частини майже не з'єднувалися, хіба що для зручності викладачів був створений перехід-коридор на рівні третього поверху. Класи також знаходилися на третьому поверсі. Викладачам потрібно було всього лише пройти по вузькому коридору-переходу.