1. Егіль

ЗАЙВІ. ЧАСТИНА ДРУГА

АКАДЕМІЯ ЄГЕРІВ

Я повернувся до маєтку і з того часу не присів ні на мить. Вночі падав на ліжко і відразу ж засинав. Вранці вставав і потрапляв у вир маєткових буденних справ. Повністю розчинився на три безкінечних дні в різних турботах. А їх було чимало.

На жаль, управитель мені толком допомогти не міг, хоча намагався, стрибав на неушкодженій нозі. Хіба що взяв на себе обов'язок возитися з паперами. Але мені самому довелося і територію маєтку об'їхати, і оголошення про найм працівників відправити, і навіть будівництвом зайнятися. 

Хоч сам будинок і був у непоганому стані, на жаль, інші будівлі виглядали ззовні старезними і всередині були також занедбаними. Попередній власник не цікавився нічим, крім полювання. Тому поля стояли порожні і зарослі. Для господарства в маєтку також були вулики для гурнарів, пристойна стайня, навіть старі загони для худоби. Я не розглядав серйозно варіант залишитися і купити коней чи іншу худобу. Але привести до ладу майно, яке поки що належало мені, і здавати його в оренду — чому б і ні. Гроші ніколи не бувають зайвими.

Уже на другий день після подачі об'яви до маєтку приїхали кілька возів з працівниками. Будинок і сад слід було ґрунтовно прибрати. Так, більшість кімнат і далі будуть стояти порожніми, але я хоча б позбудуся шару сірого пилу, від якого немилосердно хотілося чхати. За справу працівники взялися без зволікань, не сперечалися, свою плату відпрацьовували з вогником. Варто було мені глянути в чийсь бік, як ганчірка в чужих руках терла з подвоєною силою. Я ледь стримав усмішку: іноді шрами приносили і користь.

Дивне це відчуття — бути власником чогось. Я навіть спочатку не розумів, навіщо так сильно вчепився в цей будинок і шматок землі, навіщо мені орендарі, працівники, якщо мета у мене зовсім інша — отримати нове ім'я і статус. Я мав би вже бути в Академії, підписати договір і заяву на вступ. Але чомусь замість цього розбирався із запасами на кухні, допомагав із розбитим фонтаном у саду і слухав пояснення щодо водопроводу. Бальдр через поранення не міг бути присутнім скрізь, де було потрібно. Тож мені доводилося грати роль власника, перед яким звітують про виконану роботу, і мені це раптово сподобалося.

Після повернення я спробував якнайшвидше відправити Бальдра до лікаря, але мене відразу здивували. Виявляється, як тільки я його сина відвіз до Мірійки, на ґанку з'явилася якась чи то лікарка, чи то магічка і вилікувала управителя. Ще й зілля залишила, щоб поранений одужував швидше. Мені навіть шкода стало, що я не застав несподівану рятівницю і не зміг подякувати. Було б краще, якби ми познайомилися з нею і домовилися на майбутнє: все-таки моїй ймовірній команді мисливців не завадили би маги, незважаючи на те, що вона — інженерка. Звісно інженери не так щоб добре себе показували в бою. Але, крім сутичок, було багато інших проблем, які їхня магія якраз вирішувала.

— Пане Егіле, — потурбував мене Бальдр вранці четвертого дня. — Ви запитували про мисливців і слідопитів. Спеціаліст вже приїхав, чекає на вас в малій вітальні.

У мене тепер були чисті і охайні мала і велика вітальні, хоча в цілому вони були втричі менші за малу бальну залу в Гнізді. Старі меблі мене не турбували, достатньо було, що тепер не пливуть хмари пилу від того, що хтось сів на диван. Я дійсно чекав на мисливця — досвідченого, бажано слідопита — і був готовий заплатити йому за послуги. Тому що до того, як відправитися в Академію, я повинен був впевнитися у безпеці моїх працівників.

А ще мені все більше подобалась наступна ідея: в міру того, як маєток почне приносити дохід, можна було б повернутися до Фрелсі — буквально на пару годин — і забрати звідти дітей. Навряд чи вони будуть проти. Так, красти в маєтку не вийде, будинок біднуватий, навколо хіба що Мірійка і Слойг з великих міст, але тут їм нічого не загрожуватиме, до того ж дах над головою не зникне раптово. А якщо зникне, тобто доведеться мені покинути ці землі, і королівська милість перейде до когось іншого, то я на той момент вже буду здатний прогодувати і облаштувати нас усіх.

Я ніколи не уявляв себе в ролі багатодітного батька, хоча від мого союзу з княжною очікували дитину і, бажано, не одну. Ні, батьком я тим бездомним дітям бути не хотів. Просто допомогти їм було не так і складно, особливо коли у мене з'являться кошти і можливість.

Але спочатку слід було переконатися в безпеці.

Щоб відгородити навколишні землі від магічних істот і небезпечних тварин, використовували міцну огорожу, пофарбовану спеціальним розчином, і особливі магічно-змінені рослини, запах яких відлякував непрошених гостей, а сік був для них отруйним.

Я припустив, що десь на території маєтку утворилася діра в цій огорожі, прогалина, яку варто закрити. Або ж як варіант, магічних істот біля моїх земель стало більше і вони полізли на ділянку, незважаючи на власний страх. Або причиною могло стати що те, що попереднiй власник з'їхав і місце стало виглядати закинутим, тихим.

Наша подорож з найманим мисливцем почалася від того місця, де потвори напали на управителя та його сина. Звісно, крові вже не було видно, темна земля давно поглинула її. Але, тим не менш, мій попутник знайшов місце сутички досить швидко. Сліди були, хоч і непомітні для мене. Втім мені пощастило. Бо якби пройшов дощ і все змило потоками води, то з'ясувати нічого не вдалося би.

Спочатку ми йшли занедбаними полями, зарослими дикими травами і колючками. Чим ближче був ліс, тим чіткіше були сліди присутності різних істот. Навіть я зміг розгледіти подряпини на поваленому стовбурі, який колись заміняв працівникам лавку, вирвані клапті землі з травою, а ще сліди в глині. Поруч з черговим розрослим кущем валялася напівз'їдена пташка — лишень грудка пір'я і лапка. Краплі крові на пір'ї не потемніли, все ще були яскравими, це насторожувало. Мисливець першим підняв кулак і взявся за самостріл. А я витягнув меча і приготувався до можливого нападу.