Чорний седан мчав по вузькій заміській дорозі, яка вела до старого, трохи занедбаного треку. Асфальт під колесами тихо шурхотів, а шибки пропускали тільки слабке сонячне світло. Каїн сидів на задньому сидінні, неуважно дивлячись на пролітаючі за вікном дерева. Його думки були далеко.
Спонсор — чоловік у дорогому костюмі з виглядом того, хто звик давати накази — був захоплений розмовою по телефону. Про щось жартував із співрозмовником, не звертаючи уваги на свого пасажира. І це було добре. Каїн не хотів розмов.
Він знову і знову повертався думками до моменту, коли вперше дав цю обіцянку своїй сестрі.
— Я зав'язую. Все. Більше ніяких гонок. Тільки ми з тобою. Я зроблю все, щоб ти була щаслива, — тоді його голос був упевнений, хоч у душі він сумнівався. Він бачив, як блиснули сльози в її очах, і відчув дивну легкість від того, що зміг її втішити
Але зараз ця обіцянка була зруйнована. Він знову повертався до того, чого поклявся уникати.
— Це останній шанс, — пробурмотів він сам собі, майже не чуючи власного голосу.
— Щось сказав? — запитав спонсор, нарешті відклавши телефон.
— Нічого, — відрізав Каїн, не бажаючи пояснень.
Через кілька хвилин вони звернули з головної дороги на вузьку ґрунтову смугу, яка петляла між пагорбами. І ось, за поворотом, показався трек команди "Смерті". Асфальт, покритий тріщинами, металеві трибуни, які давно не бачили ремонту, і невеликий ангар на узбіччі — все виглядало так, ніби місце було кинуто напризволяще. Але Каїн знав, що зовнішність оманлива.
— Ось і твоє нове місце роботи, — спонсор кивнув у бік треку, посміхаючись. — Готовий познайомитися з командою?
Каїн кивнув, але в його очах все ще був відблиск сумніву. Важке відчуття провини не покидало його, як примара, що шепотіла: Ти зрадив її, ти знову в цьому світі.
Він вдихнув глибоко, налаштовуючись. Нова команда, новий шанс, нова боротьба. Але чи зможе він знайти виправдання для себе?
Двері седана клацнули, коли він вийшов назустріч своєму майбутньому.
Гра почалась–подумки промовив Каїн, і зробив ще один нерішучий крок.
Каїна провели довгим коридором, стіни якого були вкриті старими плакатами з автомобільних змагань. Запах мастила і гуми, який він так добре знав, заполонив простір, нагадуючи про минуле, яке він так прагнув залишити. Двері кімнати скрипнули, відкриваючи новий етап у його житті.
Кімната в якій опинився Каїн, була простора, проте майже порожня . Лише стіл, кілька стільців і диван у кутку, де хтось сидів, звернувшись, як кішка, — Тейн. Його постать була тиха і майже непомітна, якщо не звертати увагу. Але інші троє були тут, наче чекали саме на Каїна.
Першою відреагувала дівчина із світлим, майже платиновим волоссям, яке не торкалося навіть плечей. Вона швидко піднялася зі стільця і підійшла до новачка, розглядаючи його з цікавістю, яка була майже безцеремонною. Її очі, зелені, як весняна трава, блищали від зацікавлення.
— Ого, то це ти? Новенький? — Голос її був таким же дзвінким, як її вигляд, — Ми давно чекали, коли нас поповнять. Розкажи, що вмієш.Ї
ї погляд змінився, будто говорив про те що вона уважно слухає
–Ой, точно, я Лорен, лідер команди
Хлопець поруч із нею — високий, з виразними темними очима,і серйозним обличчям — знизав плечима, але його погляд залишився на Каїні трохи довше, ніж того потребувала ввічливість.
— Мабуть, вони думають, що він вартий уваги. Інакше б сюди не привели. — Його голос був глибоким, наче рокіт двигуна.
Слідом за ним, Каїн помітив дівчину, у старій шкіряній куртці, яка здавалася найбільш стриманою, — не сказав нічого. Вона тільки злегка кивнула у бік Каїна і опустила очі назад на телефон, наче її це зовсім не стосувалося. Але Каїн відчув: та спостерігає.
Тейн навіть не поворухнувся. Його обличчя було закрите долонею, а нога ритмічно хиталася, неначе він слухав музику у власній голові. Мовчання, яке тривало з його боку, було отруйним.
— Тейн, ти взагалі-то міг би привітати новенького, — блондинка різко розвернулася до нього, її голос раптом наповнився льодяною ноткою.
— Я дивлюсь, — мляво відповів Тейн, піднімаючи голову. Його очі ковзнули по Каїну, мовби оцінюючи його з холодною, майже неприязною зацікавленістю. — І що? Це все?
Його тон був такий байдужий, що Каїна наче прошили холодні голки. Він відчув, як його руки трохи стиснулися у кулаки.
— Тейн, досить! — жорстко сказала Лорен, поправляючи платинове волося, і хоча її голос залишався дзвінким, у ньому з’явилася сталь. — Це наш новий напарник, хочеш ти цього чи ні.
— Напарник? — Тейн глузливо всміхнувся, проте посмішка не торкнулася його очей. — Побачимо.
Каїн не відповів, хоча йому кортіло. Він тільки вдихнув глибоко, зберігаючи нейтральність. Це був лише початок, і він уже розумів: простого шляху тут не буде.
— Ну, як бачиш, у нас тут весело, — тихо додала дівчина у куртці, нарешті відірвавшись від телефону.Її голос звучав із ноткою іронії, але водночас залишався теплим.— Я Рейн. Якщо раптом виникнуть проблеми з цим генієм,вона хитнула головою в бік Тейна, –звертайся.
Каїн тільки кивнув, не дозволяючи собі усміхнутися. Він зрозумів, що перед ним не просто команда. Перед ним було щось більше, щось складніше