1

Він з’явився у них наприкінці осені. Похмурої негожої днини незнайомий чолов’яга зайшов на їхнє скромне обійстя. Невисокий, худорлявий, з коротким волоссям і рудими вусами він чомусь видався Марті схожим на миршавого пацюка. Безбарвні оченята на блідому обличчі й тонкий гострий ніс лише підсилювали це враження, а потертий зім’ятий одяг зі гострим затхлим запахом остаточно переконали дівчину в тому, що перед нею один з представників родини щурячих.

Та незнайомця мабуть не надто сильно хвилював його неприглядний вигляд. Впевненою ходою він підійшов до хати й гугнявим голосом промовив:

– Добридень! Тут мешкають Ткачуки?

– Так, – втомленим голосом відповіла мати Марти.

– Маю для них звістку, від їх господаря.

При цих словах мати важко опустилася на кривоногого ослона й спромоглася лише видавити з себе, тривожне:

– Так, ми Ткачуки. Як він там?

Батько Марти вже понад п’ять років як сидів у буцегарні. Шоферуючи «фурою» він ненавмисне збив людину. Після ув’язнення, звісточок про нього, у них було небагато.

– Та нормально, – глухо буркнув зайда. – Ми разом сиділи. Ось тут у мене є лист від нього до вас.

Поки мама читала аркуш паперу, помережений фіолетовими кривулями дрібного почерку, незнайомий чолов’яга знічев’я розглядував пожухлі дерева в саду. Кинувши побіжний погляд на Марту він злегка усміхнувся їй, чим викликав у дівчини якесь незбагненне відчуття огиди до своєї непримітної особи.

Коли лист було прочитано, мама стиха поцікавилася:

– А на словах він нічого не просив переказати?

– Просив, щоб я по можливості вам допоміг, як на то буде ваша воля.

В селі завше потрібні міцні роботящі руки. Особливо вони знадобляться в тому господарстві де давно вже не було чоловіка. Тож не дивно, що мати Марти з радістю прийняла пропозицію допомоги колишнього в’язня. Вона поселила його в їхній давно занедбаній комірчині і загрузила безліччю невідкладних справ.   

Зайда (а саме таке прізвисько якось непомітно й швидко «прилипло» до прийшлого чоловіка) з притаманною йому врівноваженістю взявся за поручені йому завдання. При цьому він проявив таке неймовірне старання, наполегливість й трудолюбство, що це не могло залишитися поза увагою матері Марти. А незабаром вдячність жінки за щоденну чоловічу допомогу в їхньому обійсті вилилася в те, що вона сприяла поту, що Зайда перебрався з тісної комірчини на її широку постіль.

Ні, звісно ж дівчина особливо не осуджувала свою маму за цей вчинок. На той час Марта вже була достатньо дорослою для того, щоб зрозуміти ту холодну багаторічну самотність, яка лютою кригою сковувала серце її неньки. Вона лише могла здогадуватися, яка ненаситна жага до звичайного чоловічого тепла та ласки вирує у цій побитій долею й життям жінки. Єдине, чого не могла збагнути дівчина, чому саме на заміну її батечка, мамця вибрала цього миршавого неприглядного чоловічка. Правда нерозуміння це тривало недовго.   

Незабаром, більш уважніше придивившись до їхнього нового постояльця, Марта допатрала, що інколи зовнішність людина є оманливою. Незважаючи на свій доволі таки нікчемний вигляд Зайда виявився надзвичайно дивовижною людиною. Він був чуйним, турботливим і щирим чолов’ягою. До матері Марти ставився з неабиякою шаною та повагою. І під їх впливом знедолена жінка розцвіла ніби перший підсніжник ранньою весною.

Не минуло й місяця як дівчина перестала впізнавати рідну матусю. Та, мінялася на очах, випромінюючи навкруги, невидану раніше, життєрадісність, енергійність та бадьорість. Стала наче молодшою, жвавішою, веселішою, щасливішою. З кожним днем втома й смуток все менше й менше читалися на її обличчі. Побита долею, похмура й непривітна жінка швидко перетворювалася на молоду привабливу красуню.    

Звісно ж це чаклунське перетворення мами не могло не зачепити Марту. Вона з все більшою увагою стала придивлятися до Зайди. Дівчина намагалася збагнути джерело його невичерпного оптимізму й впевненості у собі. Частенько засипала дорослого чоловіка зливою відвертих запитань. Цікавилася його колишнім життям, тим що привело його у в’язницю й планами на майбутнє.

На всі ці розпитування Зайда відповідав приязною усмішкою й довжелезними історіями зі свого багатого на події минулого. Марта зазвичай слухала його затамувавши подих. Дівчина, яка за все своє життя не виїздила дальше району де мешкала, нерідко просто не йняла віри про те, що у світі можуть існувати такі незвичні місця й траплятися настільки дивовижні події. Вона слухала й слухала чоловіка частенько ловлячи себе на думці яким близьким та потрібним він для неї став. 

Ця невинна, на початку, близькість мала своє несподіване продовження. Проводячи немало часу з чоловіком Марта непомітно для себе неабияк захопилася ним. В житті так інколи трапляється, коли юні недосвідчені дівчатка мимоволі піддаються чарам шарму дорослого мужчини. Проте з часом ця молодеча захопленість минає і звичайна розсудливість бере своє.

У випадку з Мартою цього на жаль не трапилося. Частково через велику вразливість й емоційність дівчини, в більшій мірі через те, що Зайда робив все можливе, щоб ще більше прив’язати її до себе. Він навмисне викликав її на відверті, щирі бесіди. Робив маленькі подарунки-сюрпризи. А головне, ставився наче до справжньої королівни. І довірливе дівоче серденько не витримало. Помаленьку воно впустило у себе незвідане досі почуття на ім’я – Кохання.