Зайчик Тимко та загублена місячна зірочка

Одного теплого літнього вечора маленький Зайчик Тимко сидів біля своєї хатинки під старою яблунею.

Над лісом повільно сходив великий круглий місяць.Навколо нього мерехтіли тисячі маленьких зірочок. 

Тимко любив дивитися на небо перед сном.

- Які ж вони красиві! - прошепотів він.

Раптом одна зірочка на небі яскраво спалахнула.

- Блим!

А потім…

- Фіть!

Зірочка впала кудись за дерева.

Тимчик широко розплющив очі.

- Ой! Зірочка впала!

Він швидко побіг до мами.

- Мамо! Мамо! Я бачив, як із неба впала зірочка!

Мама-Зайчиха лагідно усміхнулася.

- Можливо, вона загубилася. Якщо ти її знайшов, треба допомогти їй повернутися додому.

Тимко одразу взяв свій зелений рюкзачок.

- Я знайду її!

- Тільки будь обережним і не ходи сам далеко, - сказала мама.

Тимко побіг до лісу.

У лісі вже сутеніло.

Між деревами світилися маленькі світлячки.

- Де ж ти, маленька зірочко? - запитував Тимко.

Раптом із кущів почувся знайомий голос:

- Тимко!

Це був Їжачок.

- Куди ти йдеш?

- Я шукаю зірочку, яка впала з неба.

- Я допоможу!

Невдовзі до них приєдналася Білочка.

- Я теж хочу допомогти!

А за нею прибігли Лисичка та Ведмедик.

- Разом знайдемо швидше! - сказав Ведмедик.

Друзі рушили стежкою.

Раптом Білочка помітила щось дивне.

- Дивіться!

На траві лежали маленькі золоті іскорки.

- Це слід зірочки! - здогадався Тимко.

Друзі пішли за золотими іскорками.

Слід привів їх до маленького струмочка.

Посеред води щось яскраво сяяло.

- Там! - вигукнув Тимко.

У воді лежала маленька сріблясто-золота зірочка.

Але дістати її було непросто.

- Вона застрягла між камінчиками, - сказала Білочка.

Їжачок обережно посунув маленький камінь.

Ведмедик знайшов довгу міцну гілочку.

Лисичка підказала, з якого боку краще підійти.

А Тимко простягнув лапку.

- Ще трохи…

І нарешті:

- Є!

Тимко дістав зірочку з води.

Але вона зовсім не світилася.

- Вона сумна, - тихенько сказав він.

І раптом зірочка прошепотіла:

- Я хочу додому…

Друзі задумалися.

- Може, її можна підкинути? - запропонував Ведмедик.

Тимко підкинув зірочку.

Вона підлетіла вгору…але одразу впала назад.

- Не виходить.

Білочка сказала:

- Може, треба залізти на найвище дерево?

Друзі піднялися на пагорб, а потім на високу сосну.

Тимко підняв зірочку якомога вище.

Але вона все одно не могла повернутися на небо.

Раптом у лісі пролунав ніжний дзвін:

- Дзень-дзелень…

Друзі озирнулися.

Перед ними з'явилася добра Лісова Фея.

- Я знала, що ви прийдете.

- Феє! - зрадів Тимко. - Допоможіть повернути зірочку додому!

Фея подивилася на друзів.

- Зірочка повернеться на небо лише тоді, коли зрозуміє, що її люблять.

- А як їй це показати? - запитав Тимко.

Фея усміхнулася.

- Скажіть їй щось добре.

Тимко підійшов до зірочки.

- Маленька зірочко, ти дуже красива.

Коли ти світиш, у лісі стає затишно.

Білочка сказала:

- Ти нагадуєш мені про найкращі вечори з друзями.

Їжачок додав:

- А мені подобається дивитися на тебе перед сном.

Лисичка усміхнулася:

- Без тебе небо було б трішки сумнішим.

Ведмедик сказав:

- Повертайся додому. Там на тебе чекає твоє місце.

Зірочка раптом почала світитися.

Спочатку тихенько.

Потім яскравіше.

А потім…засяяла на весь ліс!

- Я згадала, де мій дім! - радісно сказала вона.

Фея підняла чарівну паличку.

Навколо зірочки закружляли золоті іскорки.

- Один…

- Два…

- Три!

Фіть!

Зірочка злетіла високо-високо в небо.

А друзі дивилися, як вона повернулася на своє місце біля місяця.

Цієї ночі одна зірочка світила набагато яскравіше за всі інші.

- Дивіться! - вигукнув Тимко. - Вона нам дякує!

- І тепер знає, що в неї є друзі, - сказала Білочка.

Тимко усміхнувся.

- Навіть маленькі добрі слова можуть зробити велике диво.

Друзі попрощалися з Феєю та вирушили додому.

Коли Тимко повернувся до хатинки, мама вже чекала його.

- Ну що, мандрівнику? Знайшов зірочку?

Тимко подивився на небо.

- Так. І повернув її додому.

Мама обійняла синочка.

- Я пишаюся тобою.

Тимко ліг у своє ліжечко.

За вікном світила та сама зірочка.

Вона тихенько мерехтіла.

Блим…

Блим…

Блим…

Тимко заплющив очі й прошепотів:

- Добраніч, маленька зірочко.

А з неба ніби почувся тихий голос:

- Добраніч, Тимко…

І маленький зайчик солодко заснув.

Ось і казочці кінець, а хто слухав - молодець!